Твори в п'яти томах. Том V, стр. 71
— Хай маса йде сюди. Отак…
Старий жрець обережно підійшов до стіни з стовбурів і з натугою відтяг убік один з них. У стіні відкрився вузький прохід.
— Сюди, маса, — таємничо промовив жрець, показуючи рукою на прохід. — Хай маса йде, Гамбо — за ним.
Лейтенант ступив кілька кроків до стіни. За нею, це видно було через прохід, лісом тяглася вузенька стежка. Фаберне озирнувся. Гамбо йшов за ним. Уперед, швидше звідси!.. Лейтенант хутко підійшов до проходу — і раптом відсахнувся.
— Проклятий шахраю, ти обдурив мене! — вигукнув він, кидаючись назад.
Та старий негр був зляканий не менше від лейтенанта. Він тремтів, він задкував, він відмахувався, не зводячи погляду з проходу в стіні, де стояв високий Нгамі з сокирою в руках. З-за спини Нгамі визирали ще кілька молодих негрів.
Лейтенант Фаберне заціпенів на місці. Це був кінець. Він бачив, як Нгамі підійшов до старого жерця. Очі його палали. Він гнівно щось сказав жерцеві, потім високо підняв сокиру і блискавкою опустив її на голову старому. Без жодного звуку старий жрець мертвий упав на траву.
Навіть не глянувши на нього, Нгамі наблизився до велетенської квітки. Кілька секунд він стояв перед нею, мовби вивчаючи її. Потім знову махнув сокирою — і квітка впала на землю, відрубана од стовбура. Товариші Нгамі з острахом дивилися на неї. Але Нгамі штовхнув пелюстки ногою, глузливо засміявся і повернувся до товаришів.
Мов стороння особа, лейтенант Фаберне бачив ще, як ворухнулися пелюстки дивної квітки, як Нгамі підступив ближче до нього, як люто і непримиренно дивилися на нього очі молодого негра. Лейтенант почув ще, як вимовив Нгамі:
— Маса не хотів зустрітися з своїм сержантом? Тепер він разом зустріне і сержанта, і старого Гамбо.
Останнє, що побачив лейтенант Фаберне в своєму житті, — блиск сокири над головою. Він заплющив очі, щось різко вдарило його, мов граната вибухнула над ним, — і все зникло.
ДВІЙНИКИ
Коли міжпланетний корабель — дві згвинчені на одній осі металеві кулі, схожі на величезні гантелі, — нарешті сів, ламаючи й трощачи дерева густого лісу, сповнюючи все навколо тріском і гуркотом, Капітан експедиції, не гаючи ані хвилини, викликав до себе двох офіцерів — начальника розвідки Номер Три і начальника інформації Номер Чотири. Його нерухомі холодні очі без вій оглянули обох. Видовжене тіло Номера Чотири було вище Капітанового майже на голову. Капітан роздратовано сказав:
— Де дисципліна, Номере Чотири? Чому ви дозволяєте собі бути вищим за мене, Командира? — Він сердито простягнув уперед руку з одним пальцем.
Тіло начальника інформації негайно зіщулилося до розмірів Капітана. Навіть, як годиться, стало трохи меншим. Номер Чотири відповів:
— Так точно, Капітане. Пробачте. Це від удару об чужу планету.
Рука Капітана зникла. Він знову поглянув на офіцерів. Тепер усе було гаразд. Обидва його підлеглі мали цілком нормальний вигляд. Ніякі кінцівки чи виступи не псували їхні краплиновидні напівпрозорі тіла, вкриті зморшкуватою шкірою. Різнилися офіцери тільки кольором круглих очей без вій, що уважно й шанобливо, не кліпаючи, вглядалися в Капітана. Тіла обох офіцерів спиралися на короткі, широко розставлені ступні. Це було цілком припустимо навіть з погляду дисципліни, бо й сам Капітан стояв на таких самих ступнях. Капітан задоволено відкашлявся.
— Уважно слухайте мене, — мовив він.
Наче по команді, за круглими нерухомими очима офіцерів з’явилися великі вуха, наставлені в напрямі командира.
— Ми сіли, — вів далі Капітан, — як і завжди, без будь-яких ускладнень і точно за картою, складеною нашими міжпланетними автоматичними зондами, у районі великого лісу біля річки. Аналіз повітря свідчить, що воно цілком придатне для дихання. Гадаю, тут мало населення. Для нас це зручно. Ви знаєте, що ми вже обстежили сусідню планету і встановили, що вона непридатна для життя. Тепер черга за цією новою планетою… Ви щось хотіли сказати, Номер Чотири?
Рукою, що виросла праворуч, начальник інформації явно хотів замислено почухати собі довге вухо, але стримався, і його рука зникла так само несподівано, як і з’явилася.
— Ви неуважні, Номере Чотири, — вів далі Капітан. — Де дисципліна?
— Пробачте, Капітане, — покірно відповів Номер Чотири.
— Все це у нього від удару об чужу планету, — шанобливо додав Номер Три.
— Отже, я сказав, що тепер черга за цією новою планетою, — вів далі Капітан. — Її мешканців ми ще не знаємо. Але маємо знати про них усе. Спочатку нижчі зразки тваринного світу. Потім вищі. Все це покладається на вас, Номере Три, і відразу ж беріться до роботи. Нам нема коли ждати… Що?..
— Пробачте, Капітане, — зам’явся начальник інформації, — мені здавалося, що треба зробити ще додаткові проби. Можливо, повітря і вода на цій планеті…
Його голе зморшкувате тіло напружилося, збираючись брижами навколо круглих очей. Він, мабуть, дуже хотів допомогти собі жестами, проте дисципліна не дозволяла йому витягти з тіла ані руки, ані пальця, якщо цього не робив Капітан. Але командир презирливо мовчав, запитливо втупивши в нього холодний погляд. Нарешті він сказав:
— Зайві розмови, Номере Чотири! Більше ніяких проб не треба. Досить і того, що виявив аналіз. Зрозуміло? І, будь ласка, більше не перебивайте мене. Командую я. Вам, офіцерові Великих Молюсків, слід було б знати це… Що, Номере Три?
— Ще раз пробачте, Капітане, — так само шанобливо мовив начальник розвідки, — це у Номера Четвертого ненавмисно. На нього справді погано вплинув удар об чужу планету. Він не втримався на ступнях у ту мить, і от… не встиг ще одужати…
— Все одно, дисципліна є дисципліна, — суворо відповів Капітан. — Так чи інакше, мені доведеться ще раз нагадати вам, Номере Чотири, наш головний наказ. Тим більше, що з мешканцями цієї планети, дуже схожої на сусідню, нам нема чого панькатись. Вони надто мало розвинуті, ці мешканці, в них надто низький рівень. Ми, Великі Молюски, для них всевладні! Адже саме ми відкрили собою велику еру процвітання. Ми, Великі Молюски, а не якась там людина, — так, здається, називають себе мешканці цієї планети? Людина, що походить з мізерних риб, — ха-ха-ха! Хіба можна ставитися до неї серйозно, ха-ха-ха!
Тепер, коли Капітан засміявся губами, що з’явилися у нього цієї хвилини, дозволили собі всміхнутися й офіцери: під їхніми круглими очима раптом виникли такі ж самі губи, що й зобразили сміх.
— Ми оволоділи мистецтвом міжпланетних космічних подорожей, ми можемо як завгодно змінювати нашу зовнішність, досить нам тільки побажати цього. Нам бракує тільки одного — життєвого простору. Вона вмирає, наша планета, і ми мусимо знайти іншу. Це зрозуміло вам, Номере Чотири? Ми знайдемо іншу планету і, якщо треба буде, винищимо корінне населення її!
Капітан зробив широкий жест рукою, що з’явилась у нього, окреслюючи простір навколо міжпланетного корабля. Відразу ж такі самі кінцівки виникли й в обох офіцерів. Номер Три повторив своєю рукою Капітанів жест, а Номер Чотири непомітно потер собі вухо, що боліло від удару. Проте Капітан не звернув на це уваги.
— Що скажете ви, Номере Три?
— Наказ буде виконано, Капітане.
— Та візьміть добрих розвідників, щоб копії були бездоганні. Штук п’ятнадцять добрих копій… Як ми робили це на сусідній планеті. Пригадуєте, Номере Три?
— Так точно, Капітане.
Командир обернувся до начальника інформації.
— Ну, а вам зрозуміло, Номере Чотири?
— Так точно, Капітане. Як тільки вивчимо всі зразки, одразу приготуємо копії, і тоді розвідники зберуть потрібну інформацію.
— Отепер уже все правильно, Номере Чотири! Капітан простягнув руку і поплескав начальника інформації по плечу, що виникло у того на тілі саме тоді, коли його торкнулася рука командира.
— Дуже добре. Я задоволений вами, офіцери. Можете йти!
Теплого серпневого вечора риба у річковій заводі під лісовою галявиною клювала на диво добре. Скинувши з себе сорочку, а потім і штани, Стьопа Лозніков ледве встигав наживлювати вудки. Він весело примовляв: