Твори в п'яти томах. Том V, стр. 57

РАКЕТОПЛАН С-218

Щоранку вона розкидала по небу свій сяючий широкий хвіст, і він, мов велетенська мітла, змітав за собою мерехтливі зірки; хвіст торкався їх — і вони одразу затухали, тьмяніли, зникали в його широкому сяйві.

Люди забули, що таке присмерк. Ледве червона куля сонця ховалася за далеким обрієм, як з другого краю неба вже розквітало загадкове зеленкувате сяйво. Спочатку в зеніті показувалося блискуче зелене ядро: воно більшало, здавалося, щоночі. І люди звикли говорити, згадуючи про щось: “Це було ще тоді, коли Комета була не більша за Місяць”. Або: “Це трапилося тоді, коли диск Комети був не більший за два Місяці”.

Потім від велетенського ядра в усі боки, наче дивна холодна заграва, починало розходитися сяйво; воно тяглося через усе небо і зникало за обрієм. Здавалося, цей фантастичний хвіст оповив усю Землю.

Тепер на небі не було ні Чумацького Шляху, ні зірок та сузір’їв — їх, немов дрібний порох, стерла Комета. Тільки іноді на заході чи сході можна було помітити окремі найяскравіші зірки. Але навіть найбільші з них, що їх раніше, ще кілька років тому, люди звикли бачити блискучими іскрами на чорному небесному оксамиті, тепер видавалися тьмяними, ледве помітними світними цятками.

Астрономи змушені були припинити майже всі небесні спостереження. Втім, ніхто з них і не цікавився тепер колишніми дослідженнями. Увагу всіх притягла до себе Комета — адже від неї залежала доля Землі.

І ніхто тепер не називав уже Комету так, як називали її кілька років тому, — кометою Гріверса. Це не було доказом зневажливого ставлення до імені цього славетного астронома. Зовсім ні. Сам Гріверс жив у невеличкому будинку біля своєї обсерваторії. Разом із своїми численними помічниками він систематично й наполегливо провадив астрономічні спостереження. Людство називало тепер загрозливе небесне тіло просто Кометою. Кожен розумів: якщо мова йде про Комету, то тільки про ту велетенську, яку відкрив американський астроном Гріверс у сузір’ї Скорпіона.

Тоді, в перші дні після відкриття Гріверса, навряд чи хтось з широкої публіки звернув серйозну увагу на повідомлення про це. Хіба мало відкрито нових зірок, нових небесних тіл за останні роки?.. Ще одна комета, ще одне небесне тіло, ще один невідомий космічний мандрівник — що ж тут дивного?

Але слідом за першим повідомленням Гріверс опублікував друге. В ньому відомий астроном серйозно й упевнено розповів про свої дальші спостереження. Він адресував своє повідомлення не вузькому колу спеціалістів-астрономів, а найширшим масам. Ось найголовніше з того, що повідомив Гріверс:

“Нова комета наближається з далеких космічних просторів до нашої сонячної системи з нечуваною досі швидкістю. Тепер комету помітно тільки в найпотужніші телескопи. Але незабаром люди зможуть побачити її на власні очі без будь-яких астрономічних приладів. Комета лине у Всесвіті з надзвичайною швидкістю — близько шістдесяти тисяч кілометрів за секунду. Комета посувається по незамкненій кривій — гіперболі, лінія якої проходить у Всесвіті між орбітами планет сонячної системи. Цілком імовірно, що комета зіткнеться з якимсь тілом нашої сонячної системи. Подальші спостереження і обчислення провадяться”.

Це повідомлення Гріверса примусило людей подивитися в небо. І багато аматорів-астрономів у невеличкі телескопи чи навіть біноклі спромоглися знайти в небі серед безліку блискучих зірок нову маленьку вогняну цятку — комету Гріверса. Газети всієї земної кулі зацікавилися новою кометою, вони охоче друкували небесні карти, де чорним хрестиком було позначено місце комети серед зірок.

Деякі науково-популярні журнали нагадали читачам з цього приводу долю відомої комети Галлея. Один з таких журналів звернувся навіть до наукових працівників із запитанням: “Що вони думають про наближення до сонячної системи комети Гріверса? Чи не загрожує це нашій Землі якимись несподіванками?”

Вчені висловили щодо цього суперечливі думки. Комета пересувалася в космічному просторі надто швидко, вивчити її не встигли і шлях ще не обчислили. Але журнал зробив з цієї анкети своєрідну сенсацію, використавши одну з відповідей. Мало знаний астроном Джонс відповів так:

“Шлях комети ще не обчислено. Але вже відомо, що гіпербола її проходить між орбітами планет. Цілком можливо, що комета зіткнеться саме з Землею. Наслідки такого зіткнення будуть, безумовно, катастрофічні”.

Журнал у зв’язку з цим розповів читачам історію комети Галлея, остання поява якої так налякала Землю в 1911 році. Астрономи, обчисливши орбіту комети Галлея, твердили тоді, що саме 1911 року ця комета на своєму шляху зіткнеться з Землею. Вони не помилились: орбіти Землі і комети Галлея справді перетнулися. Але, на щастя, перш ніж це сталося, комета Галлея в далеких космічних просторах обернулася на хмарку пороху та дрібних часточок. Коли Земля зіткнулася з цією хмаркою, на неї посипався вогняний метеоритний дощ, що аж ніяк не зашкодив людству. Це було чарівне видовище.

Так минуло два тижні. Астроном Гріверс мовчав, заглибившись у свої спостереження. Газети, що зчинили галас навколо його другого повідомлення, незабаром забули про сенсацію. Тим часом Комета побільшала, на небі немов виросла нова блискуча зеленкувата зоря з ледве помітним вогняним хвостом, що на деякій віддалі од ядра Комети танув серед зірок, мов розчиняючись у чорному небі. Кілька днів, правдивіше, кілька ночей, Комету помічали лише аматори-астрономи.

Ще через тиждень астроном Гріверс опублікував своє знамените третє повідомлення. Воно справило враження бомби, що зненацька вибухнула серед людного майдану. Астроном Гріверс писав:

“Мої останні спостереження ствердили всі припущення й думки. Нова комета має велетенські розміри. Густина її ядра втроє більша за густину Землі. Швидкість пересування нової комети в просторі — 60 000 кілометрів за секунду. Обчислення свідчать, що комета не зіткнеться з Землею. Але нашій планеті загрожує інша небезпека, не менш серйозна. В своєму поривному русі по гіперболі до Сонця, мандрівниця Всесвіту — комета так близько пронесеться біля Землі, що, за обчисленнями, захопить своїм притяганням Землю, зірве її з місця в Сонячній системі і потягне за собою в невідомі космічні простори. Земля перетвориться на супутника комети. Ця космічна катастрофа відбудеться під час літнього сонцестояння Землі”.

Неймовірна паніка охопила людськість після цього повідомлення. Либонь, на Землі не було людини, яка б щоночі не дивилася в небо, розшукуючи там Комету. І кожен, хто бачив її, дивувався:

— Хіба може оця мерехтлива небесна гостя, оця невеличка зеленкувата блискуча цяточка з манюсіньким хвостом, — хіба може вона загрожувати Землі, викликати катастрофу, яку пророкує астроном Гріверс?..

А Комета невпинно збільшувалась у своїх розмірах. Протягом першого року вона зростала непомітно. Комета стала тільки яскравішою.

Але через кілька років Комета вже була найясніша зірка на небосхилі. І відтоді її збільшення набрало фантастичних темпів. Хвіст Комети оповивав уже все небо. Та в цьому й не було нічого дивного: адже Комета наближалася до земної орбіти.

Вона наближалась, як грізний ворог, що мав вразити Землю на смерть. Адже планета, зірвана з своєї орбіти притяганням Комети, насамперед втратить атмосферу, і людство задихнеться. І в невідомі холодні простори, обертаючись навколо Комети, освітлювана її зеленим сяйвом, полетить мертва крижана куля, яка ще недавно була гарною, вкритою рослинністю планетою, що буяла життям.

Зрозуміло, як радісно зустріла людськість геніальний проект інженера Андрєєва, що запропонував свій сміливий план порятунку Землі.

Глухий і важкий удар гонга враз урвав гомін багатотисячної юрби, що зібралася під кришталевим склепінням Палацу Конгресів. Неосяжну залу заповнили кілька десятків тисяч людей, що розташувалися на широких пневматичних м’яких лавах, які концентричними колами оточували центральну трибуну.