Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89, стр. 6

Наміряючись розпочати похід проти татар з метою помститися їм за набіги й грабунки, козаки звичайно обирають для цього осінню пору; передусім посилають на. Запорожжя все необхідне для походу і будівництва суден і взагалі все, в чому, на їхню думку, може виникнути потреба. Потім виступають у кількості п’яти чи шести тисяч чоловік справних козаків, добре озброєних воїнів, приходять на Запорожжя і розпочинають будувати човен. Кожен човен будує 60 чоловік, і закінчують його в два тижні, бо, як я сказав, вони знають усі ремесла; протягом двох-трьох тижнів вони виготовляють від 80 до 100 суден описаної вище конструкції. У човві розміщується від 4 до 6 фальконетів; 50–70 чоловік, озброєний кожен двома рушницями і шаблею, з достатньою кількістю харчів; крім того, належить по шість фунтів гарматного пороху й свпнцю, скільки треба на людину, а також запас ядер для фальконетів. Одяг їхній складають дві переміни білизни, сорочок і шароварів, благенький каптан і шапка; окрім того, кожен має годинник. Такий летючий козацький загін на Чорному морі здатний помірятися силами з найкращими містами Анатолії.

Скінчивши всі приготування, козаки спускаються вниз по Дніпру. На човні похідного отамана встановлено його прапор, прикріплений до щогли приблизно на рівні третини її висоти. Човни тримаються так близько один від одного, що майже торкаються веслами.

Звичайно турки заздалегідь попереджені про похід і тримають напоготові при гирлі Дніпра кілька галер, щоб перешкодити козакам вийти в море; але ті виявляються хитрішими і в очікуванні темної ночі перед молодим місцем тримаються в річкових очеретах, які вкривають дніпровський лиман, за три або чотири милі вгору від гирла, куди галери не наважуються заходити, бо вже неодноразово знаходили там погибель. Тому турки задовольняються тим, що стережуть вихід і завжди бувають захоплені зненацька, проте й козаки, в свою чергу, ніколи не можуть прослизнути непоміченими. Тоді тривога поширюється по всій країні аж до Константинополя. Султан розсилає гінців у всі кінці Анатолії, Болгарії та Румунії, щоб попередити жителів, що козаки на морі й щоб усі трималися насторожі.

Проте всі ці заходи марні: козаки веслують без упину і, користуючись сприятливою порою року, протягом 36 чи 40 годин досягають берегів Анатолії, виходять на землю з рушницями в руках, лишаючи по двоє дорослих і по двоє хлопчиків стерегти кожен човен. Потім рушають на прибережні міста, беруть їх приступом, спустошують і палять; іноді заходять близько милі в глиб країни, але негайно вертаються, відчалюють із здобиччю і пливуть далі, щоб спробувати щастя в іншому місці. Якщо трапляються назустріч турецькі галери чи іншого роду кораблі, козаки переслідують їх, атакують і беруть приступом. При цьому вони застосовують такий прийом: оскільки їхні човни підвищуються не більше 2 1/2 фута над поверхнею води, то козаки помічають ворожий корабель чи галеру набагато раніше, ніж будуть помічені самі; вони миттю прибирають щогли, справляються з напрямком вітру і намагаються триматися за сонцем до вечора. За годину до заходу сонця вони починають посилено веслувати в напрямку галери, поки не підійдуть на відстань милі, щоб не випустити судно з виду, і тримаються на цій’відстані до півночі; тоді козаки за поданим сигналом щосили налягають на весла, тимчасом як половина їх тримається цілком готова до битви й чекає лише абордажу, щоб потрапити на корабель, екіпаж якого з невимовним подивом бачить себе оточеним сотнею човнів і своє судно, наповнене озброєним противником, який за першим наказом оволодіває ними. Після того козаки забирають усі знайдені гроші, товари малого об’єму, які не псуються від води, гармати і все, що, на їхню думку, може їм знадобитися, потім пускають на дно корабель разом з людьми. Так чинять козаки; вони забрали б і сам корабель чи галеру, якби вміли керувати ними, проте не знають необхідних для цього прийомів. Після перемоги треба вертатися в свою країну; при гирлах Дніпра на них чекає тепер подвійна сторожа, щоб покарати за погром, але козаки сміються над цим, хоча сили їхні й ослаблені, бо неможливо, щоб багато з них не загинуло в битвах і щоб море не поглинуло кілька човнів, оскільки не всі можуть бути настільки міцні, щоб витримати експедицію.

Вони входять у затоку, що за три чи чотири милі від Очакова; тут до моря прилягає дуже глибока балка близько трьох миль довжиною, яка тягнеться в напрямку до Дніпра й під час припливу наповнюється водою на пів-фута висотою впродовж чверті милі. Тут козаки сходять на берег і починають по 200 й 300 чоловік заразом перетягувати волоком свої човни один за одним і протягом двох, рідко трьох днів переходять у Дніпро зі своєю здобиччю. Там вони вже в безпеці від погоні, уникнувши таким чином зустрічі з галерами, які охороняють вхід до лиману навпроти Очакова, і нарешті вертаються в свою Скарбницю, де відбувається розподіл здобичі, як було вже сказано вище. Є в козаків і інший шлях до повернення: іноді вони проходять через протоку між Таманню і Керчю в донський лиман, входять у річку Міус і піднімаються вгору по ній доти, доки вона може підняти їхні човни. Верхів’я Міусу починаються всього за одну милю від витоків річки Тачаводи, яка впадає в Самару, котра, в свою чергу, впадає в Дніпро на відстані однієї милі вище Кодака, як це можна бачити на карті. А втім, козаки рідко повертаються на Запорожжя цим шляхом, бо він значно довший, проте іноді вони обирають його для виходу в море, якщо при гирлі Дніпра зосереджені значні турецькі сили, що перегороджують їм шлях, або ж якщо самі вони мають не більше 20–25 човнів.

Якщо галери зустрічають козаків удень у відкритому морі, то розганяють їх своїми гарматами, як зграю шпаків, затоплюють кілька човнів і зчиняють такий переполох, що всі вцілілі поспішають розсіятись у різні боки. Але раз вступивши в битву з галерами, козаки бувають непохитні, ніхто не рухається зі своєї лави, весла прив’язуються до кочетів за допомогою перевесла з лози, і в той час, як одні стріляють з рушниць, їхні товариші заряджають і передають їм інші на переміну, отож стрілянина, вельми влучна, не припиняється ані на хвилину. Тим часом галера може вступити в рукопашний бій з одним лише човном, зате сильно шкодить їм своїми гарматами, тож у подібних випадках козаки звичайно втрачають дві третини своїх сил; зрідка лише вдається їм вернутися з половиною екіпажу, та в усякому разі вони приносять багату здобич: іспанські реали, арабські секіни, килими, золоту парчу, бавовняні й шовкові матерії та інші коштовні товари. <…>

Коментарі [1] — Я. Д. ІСАЄВИЧ.

Олександр Кузнецов

“ІКАР” — ВІТРИЛА НАД ОКЕАНАМИ

Історія мореплавства давно пережила ті часи, коли величчя завдань нерозривно було поєднане з мужністю й силою духу людей, які бралися ті завдання виконувати. Останні кліпери, зникаючи в кінці XIX сторіччя з торговельного флоту, забрали з собою і той ореол романтики, який віками оточував морські професії. Того, що зосталось, на жаль, недостатньо, щоб стати сильною привабою. Одначе, як швидко час вбиває ті високі почуття, що привели людину на палубу судна…

На щастя, кліпери залипіили після себе не тільки пам’ять, але й нащадків. Вітрило виявилося на диво живучим. У ті часи, коли транспортні вітрильники змушені були поступитися своїм місцем кораблям з механічними двигунами, морські шляхи заполонили безліч невеликих яхт, котрі нині використовуються виключно в спортивних цілях. Далебі, в світі вже не залишилося таких куточків, куди б ці суденця ще не зазирали. Хіба що крижані пустелі, які оточують полюси, залишаються для них нездоланними перешкодами.

Океанські походи на яхтах набули величезної популярності. Парусний спорт, один із небагатьох, надає прекрасну можливість перевірити власні сили. У ньому, як і в кожному виді спорту, знаходиться місце і майстрам, і початківцям, і.тим, хто просто хоче отримати задоволення, не зазіхаючи на вершини спортивного Олімпу. Невеличка яхта з подружжям на борту — досить поширепе явище. Нерідко в море вирушають разом із малолітніми дітьми.