Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89, стр. 2
Про ремесла, якими займаються козаки
Описавши звитягу козаків, не зайве буде розповісти також про їхні звичаї і заняття. Хай буде відомо, що серед козаків зустрічаються взагалі люди, досвідчені в усіх ремеслах, необхідних у людському житті: теслі, які вміють будувати оселі й судна, стельмахи, ковалі, зброярі, кожум’яки, лимарі, шевці, бондарі, кравці та інші. Вони дуже майстерно готують селітру; з неї вони роблять чудовим порох. Жінки у них прядуть льон і вовну, з якої виготовляють полотно й тканини для повсякденного вжитку. Всі вони вміють добре обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліб, готувати всілякі м’ясні вироби, варити пиво, робити хмільний мед, брагу, горілку тощо. <…>
Взагалі слід визнати, що всі вони здатні до різних ремесел. І хоча одні більш майстерні в якихось одних ремеслах, інші — в інших, зустрічаються між ними люди, котрі мають різноманітніші знання, ніж решта. Словом, усі вони досить розвинуті, але насамперед беруться до того, що необхідно й корисно в сільському житті.
Земля їхня вельми родюча, і збіжжя збирають стільки, що іноді не знають, куди його подіти, надто що в них немає судноплавних річок, які впадають у море, за винятком Дніпра, котрий за 50 миль нижче Києва перегороджений тринадцятьма порогами, від останнього з яких до першого відстань сім великих миль, що складає цілий день шляху, як видно на карті. Ця перешкода заважає їм сплавляти свій хліб до Константинополя.
Український селянин. Українська селянка, за Рігельманом.
Вони сповідають грецьку віру, яку називають руською. Ревно шанують святкові дні й дотримуються постів, які тривають у них вісім або дев’ять місяців року: у цей час вони утримуються від м’ясних страв. Цієї формальності вони дотримуються непорушно, бо впевнені, що від зміни їжі залежить спасіння душі. Зате, мені здається, немає народу, який зрівнявся б з пими в здатності пити: вони ніколи не бувають настільки п’яні, щоб не мати змоги почати пити знову, — принаймні так тут говорять, — але так може бути лите на дозвіллі. Зате під час війни або тоді, коли задумають якесь важливе діло, дотримуються надзвичайної тверезості. І в них немає нічого грубого, крім хіба що одягу. Вони кмітливі м завбачливі, вельми дотепні й щедрі, не прагнуть до великих багатств, зате найбільше шанують свою свободу, без якої не хотіли б жити. В ім’я її вони повстають проти вельможних панів, тому рідко коли більше семи Чи восьми років минає без того, щоб вони не повстали проти вельмож. А втім, це люди підступні й зрадливі, довіритись їм можна лише за сприятливих обставин. Вони надзвичайно міцної будови тіла, легко витримують холод і спеку, голод і спрагу, невтомні на війні, мужні й часто настільки зухвалі, що не цінують власного життя. Найбільше вміння і майстерності вони виявляють, коли б’ються в таборі , тобто під прикриттям возів (оскільки дуже влучно стріляють з рушниць, які є їхньою головною зброєю), а також при обороні своїх позицій. Добре воюють і на морі, але верхи на коні вони не такі вправні. Мені доводилося бачити, як двісті польських вершників примушували тікати 2000 їхніх найкращих воїнів. Одначе правда й те, що під прикриттям табору сотня цих же козаків не побоїться тисячі поляків чи навіть тисячі татар. Коли б верхи вони були такі майстерні, як у піхоті, то, гадаю, могли б вважатися непереможними. Козаки високі на зріст, дужі й меткі, люблять гарно одягатись. <…> Вони мають від природи міцне здоров’я, навіть не бере їх та поширена в усій Польщі хвороба, яку лікарі називають ковтуном (plica). У хворих волосся сплутується і збивається в якийсь суцільний жмут; тубільці називають це захворювання “гостець”. Козаки рідко вмирають від якоїсь хвороби, хіба що в глибокій старості; більшість із них складають голови на полі слави. <…>
Які повинності селян до їхніх панів
Селяни тут у надзвичайно тяжкому становищі, бо змушені працювати на панів три дні на тиждень своїми кіньми і працею своїх рук. Крім того, повинні відповідно до розмірів своїх наділів давати певну кількість зерна, безліч каплунів, курей, гусей, курчат до великодня, трійці та різдва, крім того, возять панам дрова й відбувають тисячі інших повинностей, яких не мали б виконувати без платні. А ще поміщики вимагають від них грошових оплат, а також десятину від баранів, поросят, меду, всіх плодів і третього вола кожного третього року. Словом, вони змушені віддавати своєму панові все, що той надумає зажадати. Не дивно, що в таких умовах цим нещасним людям не вдається зібрати щось для себе.
Пан і кріпаки. Гравюри з “Євангелія учительного”. (Київ, 1637).
Однак це ще не все: пани користуються безмежною владою не тільки над їхнім майном, але також над їхнім життям. Настільки велика свобода польської шляхти, котра живе немов у раю, а селяни перебувають ніби в чистилищі! Тому, коли трапиться таким нещасним селянам потрапити під ярмо лихих панів, їхнє становище буває набагато гірше, ніж каторжників на галерах. Саме таке рабство є головною причиною численних втеч селян; найвідважніші з них ідуть на Запорожжя, котре є місцем притулку козаків на Дніпрі. Проживши тут деякий час і взявши участь у морському поході, вони вважаються запорозькими козаками. Такими втечами постійно збільшуються козацькі легіони. Це з достатньою очевидністю доводиться і теперішнім повстанням , бо ж, розбивши поляків, ці козаки піднялися в кількості 200 000 озброєних людей, котрі, витримавши кампанію, стали господарями краю понад 120 миль завдовжки і 60 миль завширшки. Ми забули нагадати, що звичними заняттями козаків у мирний час є полювання і рибальство. Ось усе, що ми хотіли сказати загалом і ніби побіжно відносно звичаїв та занять цього народу.
Опис Дніпра
Повертаємось до нашої оповіді. Стверджують, що в той час, коли стародавній Київ перебував у апогеї своєї величі, морська протока, яка проходить повз Константинополь, ще не була відкрита. Є докази, насмілюся припустити, вельми надійні, що рівнини по другий бік Дніпра, котрі тягнуться аж до Московії, були колись суціль покриті водою. Підтвердженням цього служать якорі, знайдені кілька років тому на річці Сулі в околицях Лохвиці, і деякі інші свідчення. Крім того, всі міста, розташовані на цих рівнинах, здається, не надто давнього походження і побудовані всього кілька сот років тому. Я поцікавився історією Русі, однак марно: на мої запитання навіть найкращі з учених відповідали тільки, що великі й руйнівні війни, які спустошували країну з краю в край, не пощадили їхніх бібліотек, які насамперед горіли у вогні; що вони, проте, пригадують стародавній переказ, за яким море вкривало колись усі ці рівнини, як ми вже зазначали, і що це було приблизно 2000 років тому . Казали вони також, що близько 900 років тому древній Київ був геть зруйнований , за винятком двох згаданих вище храмів. Далі на доказ того, що море простяглось аж до Московії, наводять ще один вельми суттєвий доказ, а саме, що всі руїни старовинних замків і давніх міст у цих місцях завжди зустрічаються на найбільших пагорбах і немає жодного, розташованого на рівнині. Ця обставина змушує припустити, що в давнину рівнина була затоплена. До цього слід додати, що в декотрих із згаданих руїн погреби наповнені давніми мідними монетами з таким зображенням .