Хойті-Тойті, стр. 9

IX. РИНГ СТАВ СЛОНОМ

“Треба було спускатися з дерева. Я з деяким хвилюванням подивився на “арену”, яка нагадувала тепер поле бою. Величезні слони валялись на боку впереміжку з кабанами. Та чи довго триватиме це сп’яніння? Що як слони протверезяться раніш, ніж ми скінчимо операцію пересаджування мозку? А слони, мовби для того, щоб ще більше налякати мене, час від часу махали хоботами й іноді крізь сон пищали.

Але Ваг не звертав на все це ніякої уваги. Він швидко спустився з дерева і взявся до роботи. Поки фани знищували сплячих кабанів, ми з Вагом зайнялись операцією. В нас уже все було заготовлено. Ваг заздалегідь замовив хірургічні інструменти, які могли б розрізати міцну слонову кістку. Він узяв з ящика стерилізований ніж, підійшов до слона, зробив у нього на голові надрізи, відкотив шкіру і заходився розпилювати череп. Слон кілька разів сіпав хоботом. Це мене нервувало, але Ваг заспокоював:

— Не турбуйтесь. Я ручуся за дію мого наркозу. Слон не прокинеться раніше ніж через три години, а за цей час я сподіваюсь витягти його мозок. Після цього він для нас не буде страшний.

І Ваг продовжував методично розпилювати череп. Інструменти виявились добрячими, і незабаром Ваг уже трохи підняв частину тім’яної кістки.

— Якщо вам доведеться полювати на слона, — сказав він, — то майте на увазі, що його можна вбити тільки влучивши ось у цю маленьку місцинку. — Ваг показав мені простір між оком і вухом завбільшки з долоню. — Я вже попередив мозок Ринга, щоб він беріг це місце.

Ваг досить швидко вибрав з голови слона всю мозкову речовину. Але тут сталося щось несподіване. Слон без мозку раптом заворушився й почав розкачуватись важким тілом, потім, на превелике диво, встав і пішов. Але він, мабуть, нічого не бачив перед собою, хоч очі його й були відкриті. Він не обійшов товариша, що лежав на дорозі, перечепився і впав на землю. Його хобот і ноги судорожно посмикувались. “Невже здихає?” — думав я, шкодуючи, що вся праця пропала марно.

Ваг почекав, поки слон перестав рухатись, і знову взявся за операцію.

— Тепер слон мертвий, — сказав він, — як і належить тварині без мозку. Але ми воскресимо його. Це не так важко. Давайте скоріше мозок Ринга. Тільки б не занести інфекції!..

Вимивши добре руки, я вийняв з привезеного слонового черепа мозок Ринга, що за цей час дуже розрісся, і передав його Вагу.

— Ану… — сказав він, опускаючи мозок у череп слона.

— Підходить? — спитав я.

— Трошечки не доріс. Але це не мас значення. Було б гірше, коли б мозок переріс і не ввійшов у черепну коробку. Тепер лишилось найголовніше — зшити кінці нервів. Кожний нерв, який я буду зшивати, з’єднуватиме мозок Ринга з тілом слона. Тепер ви можете відпочити. Сидіть і дивіться, тільки не заважайте мені.

І Ваг почав працювати надзвичайно швидко й ретельно. Він був справжнім артистом своєї справи, і його пальці нагадували пальці піаніста-віртуоза, який виконує дуже важку п’єсу. Обличчя Вага було зосереджене, очі спрямовані в одну точку, що з ним бувало тільки у випадках найбільшого напруження уваги. Мабуть, у цей момент обидві половинки його мозку виконували одну й ту ж роботу, мовби контролюючи одна одну. Нарешті Ваг накрив мозок черепною кришкою, скріпив її металевими скобками, потім покрив шматками шкіри і зшив їх.

— Прекрасно. Тепер у слона, якщо він благополучно виживе, залишаться тільки рубці на шкірі. Але я думаю, що Ринг простить мене за це.

“Ринг простить!” Так, тепер слон став Рингом, або, вірніше, Ринг став слоном. Я підійшов до слона, в голові якого був людський мозок, і з цікавістю подивився в його відкриті очі. Вони здавались такими ж застиглими, як і були.

— Чому це так? — спитав я. — Адже мозок Ринга має бути притомним, а тим часом очі… його (я не міг сказати ні слона, ні Ринга) начебто оскліли.

— Дуже просто, — відповів Ваг. — Нерви, що йдуть від мозку, зшиті, але ще не зрослись. Я попередив Ринга, щоб він не намагався робити якихось рухів, поки нерви остаточно не зростуться. Я вжив заходів, щоб це сталося якнайскоріше.

Сонце вже котилось до заходу. Фани сиділи на березі, смажили на багатті кабаняче м’ясо і з задоволенням їли його. Дехто вважав за краще їсти сире м’ясо. Раптом один з п’яних слонів гучно затрубив. Цей різкий закличний звук розбудив решту слонів. Вони почали зводитись на ноги. Ваг, я і фани встигли сховатись у кущах. Слони, ще й досі похитуючись, підійшли до оперованого вожака, довго общупували і обнюхували його хоботами і щось говорили своєю мовою. Уявляю, як почував себе Ринг, якщо тільки він міг уже бачити й чути. Нарешті слони пішли. Ми знову підійшли до нашого пацієнта.

— Мовчіть, нічого не відповідайте, — звернувся Ваг до слона, наче той міг говорити. — Єдине, що я можу вам дозволити, — це кліпнути повікою, якщо ви вже здужаєте це зробити. Так от, коли ви розумієте, що я кажу, кліпніть двічі.

Слон кліпнув.

— Дуже добре! — похвалив Вагнер. — Сьогодні вам доведеться полежати нерухомо, а завтра я, можливо, дозволю вам встати. Щоб слони та інші тварини не турбували вас, ми перегородимо слонову стежку, а вночі розкладемо багаття.

24 липня. Сьогодні слон вперше підвівся.

— Вітаю! — вигукнув Ваг. — Як же вас тепер звати? Ми ж не можемо перед сторонніми розголошувати свою таємницю. Я називатиму вас Сапієнс. Згода?

Слон кивнув головою.

— Розмовлятимемо, — вів далі Ваг, — мімічно, з допомогою азбуки Морзе. Ви можете махати кінчиком хобота: вгору — крапка, вбік — тире. А якщо вам здаватиметься зручнішим, можете сигналізувати звуками. Помахайте хоботом.

Слон почав махати, але якось дивно: хобот повертався у всі боки, немов вивихнутий суглоб.

— Це ви ще не звикли. У вас же ніколи не було хобота, Ринг. А ходити ви вмієте?

Слон почав ходити, причому задні ноги слухались його, видно, краще, ніж передні.

— Еге, вам таки доведеться навчитись бути слоном, — сказав Ваг. — У вашому мозку немає багато чого такого, що є в слоновому. Рухати ногами, хоботом, вухами ви навчитесь досить швидко. Але в мозку слона є ще природні інстинкти — квінтесенція досвіду сотень тисяч слонових поколінь. Справжній слон знає, чого йому боятися, як захищатись від різних ворогів, де знайти їжу й воду. Ви нічого цього не знаєте. Вам довелося б учитись на власному досвіді. А цей досвід коштував життя немалій кількості слонів. Та ви не хвилюйтесь і не бійтеся, Сапієнс. Ви будете з нами. Як тільки остаточно поправитесь, ми з вами поїдемо в Європу. Якщо захочете, можете жити на батьківщині — в Німеччині, а можете поїхати зі мною і в СРСР. Там ви житимете в зоопарку. А як ви себе почуваєте?

Сапієнсу-Рингу, очевидно, легше було сигналізувати сопінням, ніж рухати хоботом. Він почав видавати хоботом короткі й довгі звуки. Ваг слухав (тоді я ще не знав азбуки Морзе) і перекладав мені:

— Бачу я ніби трохи гірше. Щоправда, з висоти свого зросту бачу далі, але поле зору досить обмежене. Зате мої слух і нюх надзвичайно витончені й гострі. Я ніколи не міг уявити, що в світі так багато звуків і запахів. Я відчуваю тисячі нових незвичних запахів і їх відтінків; чую страшенно багато звуків, щоб їх передати, мабуть, не знайдеться слів у людській мові. Свист, шум, тріск, писк, скрекотіння, виск, стогін, гавкання, крик, гуркотіння, рокіт, брязкіт, хрускіт, шльопання, ляскання… ще, може, з десяток слів, і людський лексикон, що передає світ звуків, вичерпався. Та ось жуки і хробаки точать кору дерев. Як передати цей різноголосий концерт, який я так виразно чую? А шуми!

— Ви досягли успіхів, Сапієнс, — сказав Ваг.

— А запахи! — продовжував Ринг описувати свої нові відчуття. — Тут я остаточно розгублююсь і не можу передати вам хоч приблизно того, що я відчуваю. Ви можете зрозуміти тільки одно: кожне дерево, кожна річ мас свій специфічний запах. — Слон опустив хобот до землі, понюхав і вів далі: — Ось пахне землею. І пахне травою, яка лежала тут: можливо, її впустила якась травоїдна тварина, що йшла пити воду. Потім пахне кабаном, буйволом, міддю… не розумію звідки. Ось! Тут валяється обрізок мідного дроту, який ви, мабуть, викинули, Вагнер.