Вогненний водоспад, стр. 2
— Що за біс! — вилаявся капітан “Чайки”. — Ця брила лізе просто на нас!
Місяць виглянув із-за хмари, й одразу стало світло. Тепер ясно було видно, що загадковий предмет має форму зрізаного конуса із опуклими днищами. Він не плив по річці, а вільно летів над її поверхнею, не торкаючись води.
— На вертоліт не схоже. Можливо, новий якийсь? — здивувався капітан. — Невже вони не бачать наших вогнів? Летять просто на нас. Помахай-но їм ліхтарем, а то наштовхнуться!
Помічник помахав. Та це не тільки не сповільнило руху летючого громаддя, а навпаки, здавалось, прискорило його. За одну мить воно опинилося перед самим носом буксира й зависло непорушно над ним.
— Ви що, посліпли? — закричав капітан у рупор, відчайдушно махаючи руками, звертаючись до невидимого екіпажу летючого предмета. — Відчалюйте! Давайте задній хід!
Проте дивний предмет не рухався. На його поверхні капітан помітив опуклі лінзи, розташовані через рівні проміжки. Поверхні лінз виблискували при місячному світлі. Здавалося, що зрізаний конус, наче жива істота, пильно розглядає буксир, мовби небачене диво. Так тривало декілька хвилин. Капітанові стало трохи моторошно…
Жодна людина на Землі не могла б сказати в цю мить про дивний зрізаний конус, який ширяв над поверхнею річки.
Жодна людина на Землі навіть не мала уявлення про ту планету, з якої конус було послано на Землю. її неможливо було роздивитися ні в який найсильніший телескоп — так далеко була вона від Землі. її мешканці називали свою планету Лтець. Потрібні були довгі роки за земним літочисленням для того, щоб посланий із Лтеці зрізаний конус досяг поверхні нашої планети.
Чому саме на Землю, а не на якусь іншу планету вирішили послати лтецяни свій корабель? Невже Земля так дуже відрізняється від інших численних планет різних зоряних систем, що саме вона повинна була зацікавити розумних лтецян?
Так, відрізняється, й дуже сильно. Точніш, стала дуже відрізнятися від них відтоді, як на ній настало XX століття, коли люди, навіть не підозрюючи про це, повідомили про своє існування всьому космосові.
Люди, що проживали на Землі до нашої ери, побудували велетенські кам’яні піраміди, які збереглися досі й дивують усіх своїми розмірами. Та ці гігантські споруди не можна було помітити навіть з Місяця. Минули віки. Люди стали обробляти обширні площі на планеті, засіваючи їх корисними рослинами. Змінилось сезонне забарвлення поверхні планети, та цю зміну хтозна, чи можна було розрізнити навіть з поверхні Марса. Настало XX століття. З’явились радіо— й телевізійні станції величезної потужності. Електромагнітні коливання вирвалися за межі планети й полинули в космос. Вони несли з собою численну інформацію, вони вміщували в собі усі новини, вони говорили всіма мовами, вони плакали й сміялися, співали й голосили, погрожували й жартували, вони повідомляли всім, що на Землі живе цивілізоване суспільство.
Розумним істотам інших світів треба було лишень зуміти прислухатися до голосу космосу. І вони прислухались. Першими виявилися лтецяни. Вони зловили земні радіохвилі, що пролетіли мільйони мільйонів кілометрів, і почули на тлі клацаючих, скриплячих і потріскуючих перешкод космосу дещо таке, що змусило їх задуматись…
Зірка Б-62/1602, як вони називали наше Сонце, випромінювала значно більше енергії на хвилях метрового діапазону, аніж це їй на жало за всіма законами фізики.
Лише лтецянські астрономи схильні були приписувати загадковому радіовипромінюванню природний характер. Але в такому випадку скромна оранжева зірка Б-62/1602 повинна була б мати значно вищу температуру у порівнянні з її шістьма тисячами абсолютних градусів. Або ж на її поверхні мали відбуватися якісь невідомі лтецянам ядерні перетворення, що були причиною потужного випромінювання енергії у метровому діапазоні за порівняно низької температури.
Інші лтецянські астрономи гадали, що випромінює не сама зірка Б-62/1602, а якась невидима в телескоп холодна планета, котра обертається довкола неї і на якій, очевидячки, живуть досить високорозвинуті розумні істоти, що користуються у своєму повсякденному житті радіохвилями метрового діапазону.
Ця гіпотеза не сприймалася всерйоз у вченому світі. Простіше було повірити в загадкову ядерну реакцію на поверхні оранжевої зірки, аніж в існування населеної планети.
Так чи ні, а протягом багатьох років зірка Б-62/1602 тільки й знай згадувалася у лтецянській літературі. Багаторазові згадування призвели до того, що зірка стала притчею во язицех, набула світової популярності й була оголошена “загадкою космосу № 1”. Це визначило усі подальші події. Лтецяни були такі багаті матеріально, що цілком могли послати до неї недешевий космічний корабель-робот.
І його було послано. Він мав назву Щехс, що означало “перший гість”. Спочатку лтецяни довго вдивлялися у нічне небо, намагаючись розгледіти ледве помітну блискучу цятку корабля, який віддалявся. З кожним днем вона ставала тьмянішою і меншою. Потім щезла зовсім. Минуло декілька років, і за повсякденними турботами багато хто із лтецян забув про зоряний корабель. А він усе летів і летів, самотній, загублений у тиші неосяжної безодні мандрівник, згусток наукових досягнень лтецянської техніки, неживий блукач…
Тільки зрідка — разів зо два на місяць — з його борту надходила на Лтець передача, що являла інтерес для вузького кола фахівців. Це були відомості про склад і концентрацію елементарних частинок у космосі, дані про гравітаційне поле, повідомлення про склад випромінювання різних зірок. Ці відомості регулярно з’являлись у лтецянїській пресі, та їх мало хто уважно аналізував. Більшість лтецян поспіхом проглядали короткі повідомлення й задоволено говорили:
— А Щехс все ще летить! Добре. Подивимось, що буде далі.
И раптом інтерес до повідомлень Щехса різко посилився. Це сталося у той момент, коли космічний корабель підліта в досить близько до Сонця і зміг розрізнити своїми приладами, що загадкове випромінювання насправді йде не від самої оранжевої зірки, а від планети, що обертається навколо неї.
Лтецяни були схвильовані. “Невже радіохвилі посилають розумні істоти?” — питали вони одне одного. Усі з нетерпіннями чекали нових повідомлень. Вони надходили регулярно, й усе більше й більше розпалювали пристрасті.
“Довкола зірки Б-62/1602 обертається дев’ять планет. Джерелом радіовипромінювання є третя з них”, — повідомляв Щехс.
“Третя планета має величезного природного супутника”, — довідались невдовзі лтецяни.
“Я потрапив у радіаційний пояс планети. Відстань до поверхні 80 тисяч кілометрів. Навколо мене — елементарні частинки малих енергій”, — передав Щехс через кілька діб, опинившись у зовнішньому радіаційному поясі Землі.
З наближенням до поверхні планети кількість повідомлень росла, наче лавина. Усі сто п’ятнадцять передавальних каналів Щехса були завантажені до краю. Передачі велись безперервно. Щехс вийшов на колову орбіту біля Землі і вже зовсім з малої висоти, що дорівнювала яким-небудь двомстам кілометрам, уважно розглядав поверхню планети в електронні телескопи. Зображення кодувалося й тут же передавалося на Лтець. Але там його отримували не в той самий час, а з великим запізненням. Лтець була так далеко від Землі, що навіть променеві світла й тому потрібні були роки, щоб долинути до неї.
Лтецяни бачили на своїх екранах телеприймачів і чули по радіо передачі, які Щехс вів чотири з лишком роки тому за земним літочисленням. Вони бачили ті події, які минули давним-давно.
Простір розділяв у часі мислячі істоти, створював непереборну перешкоду для миттєвої реакції, робив практично неможливим керування роботом з рідної планети. Відстаневий бар’єр обмежував можливості мислячих істот.
На Лтеці була велетенська будівля з красивим прозорим куполом, яку знав кожний лтецянин. Це був Центральний Зал керування космічними перельотами. Сюди надходили всі відомості про космічні кораблі, запущені з Лтеці. Тут також обробляли повідомлення, які одержували від Щехса. Звідси інформація направлялася у величезні куби електронної пам’яті, що зберігаються глибоко під поверхнею планети у спеціальних підвалах, де записувались назавжди. У Центральному Залі були приміщення, де стояли прилади спостереження, аналізуюча апаратура — технічні очі та вуха лтецян величезної чутливості, якими вони прислуховувались до голосу космосу і вдивлялися в його безкрайні далечіні.