Вогненний водоспад, стр. 1

Вогненний водоспад - doc2fb_image_03000001.png
Вогненний водоспад - doc2fb_image_03000002.png

Малювали В. Безп’ятов і Г. Філатов

Вогненний водоспад - doc2fb_image_03000003.png
ПЕРША ЗУСТРІЧ
І

Ніч на Землі була світлою. Місяць, немов велетенський ліхтар, заливав усе навкруги рівним блідим сяйвом. Полотно залізниці розтинало навпіл густий ліс і, поблискуючи рейками, тяглося від обрію аж до залізничного мосту. Далі, по той бік мосту, дорога побила поворот і ховалася за пагорбом.

Такої місячної ночі вартувати міст було, мабуть, анітрохи не краще, ніж темної

У непроглядній темноті доводилося стежити лише за ділянкою, освітленою сяйвом електричних ламп. Далі однак нічого не було видно. Місячної ж ночі чергувати було складніше. Звиклі до темряви очі чітко розрізняли тіні від дерев. Місяць поволі котився по небу, то заходячи за хмари, то виглядаючи з-за них, і тіні неквапно пересувалися, створюючи на землі кожної хвилини новий візерунок. Здавалося, що разом з тінями хтось таємничий і спритний поволі пробирається в тиші ночі з лісу до залізничного мосту…

Гвинтівка, заряджена бойовими патронами, не гнітила плеча. Навіть приємно було відчувати ліктем її приклад. Приторкання до неї створювало відчуття впевненості й сили.

Вартовий зітхнув і закрокував у зворотний бік. Ліс стояв довкола безлюдний і загадковий, тихо шелестячи листом… Попереду по річці повільно підпливав до мосту буксир з двома вогнями на бортах — зеленим і червоним. Вартовий дійшов до будки і машинально поглянув на годинника. Час тягся нудотно довго. До зміни ще цілих сорок п’ять хвилин. З порту, розташованого внизу на ріці, долинув глухий гудок пароплава. Вартовий прислухався. Там ішло своє звичайне життя. Там не було такої самотності, як у людини на варті нічної зміни. Гудок пароплава завмер. Вартовий повернувся і поволі рушив назад. Ось так усю зміну: вперед-назад, вперед-назад, тільки б не заснути…

Здалеку знов долинув сильний гул низького тону, який буває на заводах, коли випускають надлишок пари високого тиску. Минуло декілька секунд, почувся короткий ляск, і гул змовк.

II

Якби вартовий зміг заглянути на десять кілометрів вдалину, то він побачив би на галявині в густому лісі дивний предмет, що мав форму зрізаного конуса з опуклими днищами. Він непорушно лежав на боці, великий, завбільшки як висока сосна. Довкіл нього палахкотіло полум’я — горіли стовбури повалених дерев, поламані сучки, сухе листя, чагарі. Полум’я підкрадалося знизу до молодих ялинок, перекидалося по тоненьких сухих гіллячках з однієї на іншу, підіймалося вгору, і молоді ялинки спалахували враз, наче смолоскипи, потріскуючи зеленими голками. До неба злітали снопи іскор. На галявині пахло хвоєю. На низьких хмарах з’явилась рожевувата пляма — відблиск лісової пожежі, що почалася. Десь збоку, в гущавині темного лісу, різними голосами кричали розбуркані птахи. Мурашки сміливо кидалися назустріч полум’ю, намагаючись захистити від нього свої житла, й гинули, спалахуючи одна по одній — маленькі непомітні герої…

І раптом з дивного предмета в усі боки з шипінням ринули товсті білі струмені рідини. Вони випаровувались у повітрі, перемішуючись з полум’ям, окутуючи все навколо густою голубувато-білою завісою. Щільна хмара поповзла лісом, залазячи в кожну щілинку, огортаючи кожен листок, підіймаючись вище верхівок дерев, немов ковтаючи розбурхане полум’я.

Відблиск пожежі на низьких хмарах зник. Слабкий вітер через силу гнав лісом важку хмару. Вона пересувалася поміж стовбурів, наче ватяна, знехотя, чіпляючись за кожне дерево, за кожен сучок, за кожну травинку. Коли хмару віднесло вбік, на галяві годі було помітити бодай іскринку чи найменшу тліючу вуглинку. Ніде не курів димок. Пожежу було погашено майже миттю. Тільки пара, що здіймалася де-не-де від обпаленої землі, та чорні плями опіків на стовбурах дерев нагадували тепер про неї.

Всередині важкого дивного предмета пролунав гул, і величезний зрізаний конус гойднувся, підвівся вертикально й повільно злинув у повітря над обпаленою галявиною. Його нижнє днище висіло всього за два-три метри над поверхнею землі, а верхня частина підносилась метрів на п’ять над лісом.

Не чути було ревіння заведених реактивних двигунів. Не було вогняних струменів, не було і гвинтів, що крутилися б, та, незважаючи на це, величезний конус висів над землею без усяких видимих опор. Ось він повільно наблизився до високої берези. На якусь частку секунди із нижнього днища майнув сліпуче-білий промінь, черкнув по стовбуру, за одну мить навкоси перерізав його, і велике дерево, осівши, здригнулося і впало вниз, чіпляючись зеленою верхівкою за гілки найближчих дерев. Почувся глухий удар об землю і тріск сучків, що ламалися…

III

У приміщенні командного пункту протипожежної оборони пролунав телефонний дзвінок. Черговий офіцер швидко зняв трубку. Те, що він почув, вразило його.

— Повторіть донесення! — наказав він.

— У квадраті 167-В дві хвилини тому зробив посадку невідомий літальний апарат.

— На якій висоті, яким курсом, з якою швидкістю підлітав цей літак до квадрата 167-В?

— Невідомо. Радіолокаційні станції зафіксували його тільки в мить посадки. Але це не літак…

— А що ж?

— Неясно. Літак у тому квадраті сісти не може. Там густий ліс. Сигнали були дуже інтенсивні, як від металевого предмета, що знижувався вертикально. Схоже, що сіла велетенська ракета…

Черговий офіцер невдоволено поморщився. Після численних космічних польотів довкола земної кулі операторам радіолокаційних станцій тепер ввижаються ракети й космічні кораблі, що приземляються.

— Гаразд. Стежте далі! — кинув він у трубку і поклав її на телефонний апарат.

Офіцер уважно подивився на карту. Квадрат 167-В був недалеко від річки. Поблизу населених пунктів не значилось. Кілометрів за сорок — річковий порт, а неподалік нього — великий залізничний міст.

Що це могло бути? Можливо, аварія, впав літак? Але тоді його “вели” б радіолокаційні станції на всьому попередньому маршруті. Чому ж так врізалися в пам’ять слова, що сигнали були дуже інтенсивні? А раптом і справді якась ракета?..

Він прийняв рішення.

— Екіпажеві вертольота номер чотирнадцять. Бойова тривога! Негайно обстежити квадрат 167-В. Приземлився невідомий літальний апарат. Тримати зі мною постійний радіозв’язок! — віддав він команду.

За кілька хвилин з аеродром піднявся військовий вертоліт. На крайках його алопатій горіли білі електричні лампочки. Вони зливалися у вогняну стрічку від швидкого обертання. Знизу здавалося, що в нічне небо звилося вогняне коло. Вертоліт на секунду завмер над аеродромом, потім упевнено розвернувся і швидко пішов у бік квадрата 167-В.

IV

Помічник капітана буксира “Чайка” примружив очі і пильно придивився вперед. Місяць тільки-но зайшов за хмару. Стало темно. Помічникові здалося, що попереду над свинцево-чорною поверхнею річки бовваніє якийсь великий предмет.

Справді, щось чорніло над водою. Чи то зустрічний пароплав без вогнів, чи якесь плавуче громаддя, а може, баржа, що занурилася носом у воду й, захоплена течією, швидко пливла назустріч. Помічник капітана схопився за ручку і різко смикнув її. Сильний гудок розітнув нічну тишу й покотився над річкою, затихаючи у прибережному лісі.

Незрозумілий предмет швидко наближався, ніяк не реагуючи на гудок. Помічник майже повністю зупинив машину. Гукнув капітана. Тепер буксир завмер на середині річки. Течією його зносило назад, під міст.