Голова Дракона, стр. 13

І на мить переді мною постало місто Нагасакі… Того спечного літа, прямуючи до В'єтнаму, наше судно відвідало Японію. Пришвартувавшись, ми переправили на берег привезені вантажі. Японські моряки запропонували подивитися епіцентр атомного вибуху.

Пам'ятаю, гід говорив:

— Американський літак Б-29 з'явився он із-за тих пагорбів. На місто полетіла плутонова бомба з жаргонною кличкою «Товстун».

За одну мить десятки тисяч людей обвуглились, а цілі квартали перетворилися на купу руїн.

Через кілька днів наше судно залишило Нагасакі. Легкокрило лопотів пасатний вітер, голубіло небо, і на диво сумирно перешіптувались хвилі. Та в нас було гірко на душі. Не відчепно нагадувало про себе побачене на японському березі.

У мене стояла на думці піднята і навічно скам'яніла в мить атомної трагедії дитяча рука. Цей «експонат» серед інших — обгорілої роби, людських кісток — угледів я в музеї жертв атомного бомбардування.

А зараз ось стою за крок від циліндра — диявольської машини, яка може спопелити усе живе й суще.

— Кіме Михайловичу… Кіме Михайловичу!

Я намагався про все сказати, виповісти і йому, й Альфредові — моїм друзям, хотів — не знаю що — найвідчайдушніше запропонувати і від хвилювання ніби онімів.

Помітивши моє збентеження і сам, мабуть, перейнявшись ним, Кім Михайлович мовив:

— Я тебе розумію… розумію. Нелегко бути віч-на-віч із диявольською зброєю і не могти її знешкодити. Та якщо б ми і знищили цей арсенал, то їх у паліїв хоч греблю гати. Ні, брате, знешкодження однієї чи десяти бомб нічого не дасть — їх треба всі викинути на смітник. Ми, Васильку, виживемо, виживемо! — рішуче й упевнено відчеканив він. — І, повернувшись на континент, розповімо про осині гнізда на островах далекого океану, скажемо людям — людям усього світу: поки не пізно, хапайте душогубів за руку. Це, Васько, дасть більше користі, ніж безумний, хоч і героїчний вчинок, що його ти пропонуєш.

За складом зі зброєю в боковій печері, куди крізь щілини пробивалося світло, натрапили на високий ребристий грот. То була лабораторія, в якій у пластикових чанах і колбах лежали вкриті розчином формаліну зародки дельфінів. І тут же — в широких ночвах — труп людини. Голова й обличчя понівечені. Замість вух зморшкуваті щілини — приживлені зябра, рот і ніс зашиті. Експериментатори «трудилися», мабуть, недавно, і справи до кінця не довели.

— Яке безумство. Досить! — побачивши ті страхіття, вигукнув Альфред.

— Та й мені аж млосно.

Кім Михайлович нас пожалів.

— Ходімо, хлопці, звідси.

Перш ніж залишити арсенал і лабораторію, кожен узяв по фінці. А я прихопив ще й чорну папку. Розбухла від паперів, вона лежала на столі біля великого чана.

СТОРІНКИ З ЧОРНОЇ ПАПКИ

Коридор, яким ми пішли, був добре освітлений. Освітлений і безмовний. Навіть здалеку сюди не долітали голоси. Але те, що десь у кінці печери люди, не залишало сумніву.

— Що ж, востаннє спробуємо проникнути до океанарію, — сказав Кім Михайлович. — Може, все-таки пощастить здійснити те, про що Васько говорив із Чангом. Принаймні треба спробувати. Якщо ж нічого не вийде, вернемося і зійдемо до океану.

Відійшовши від лабораторії та арсеналу, ми всілися на базальтовій брилі. Завели мову про те, як би його непомітно проникнути до пульта управління, відкрити шлюзи, випустити воду і таким чином затопити нижні відсіки печери. Нехай тоді містер Бетлер із своєю компанією поквакає!

У мене на колінах лежала папка. Розгорнувши її, я взяв кілька аркушиків. Убористий машинописний текст, англійська мова.

— Перекладіть, Михайловичу, — простяг я командиру незрозумілі документи.

— Давай, побачимо, що там пишуть.

Пробігши очима друковані рядки, він почав гортати сторінку за сторінкою.

— Цікаво… — загадково пробурмотів.

— Що ж там цікавого? — не терпілося мені.

— А ось послухайте!

Щоб переповісти зміст тих документів, потрібна не одна година. Та й кого цікавить докладно знати брудну історію, як американці за тисячі миль од свого дому привласнюють чужі землі й будують військові бази! Годі й уривка, щоб зрозуміти лицемірство заокеанських лиходіїв а також те, як вони лукавлять перед народами.

Не відомо де і як добуті сторінки із чорної папки були протоколами засідань у парламенті Індії, Шрі Ланки, Бірми та інших країн Південно-Східної Азії.

Ось ті документи.

Парламентські дебати в Народній палаті — серія 3, том 24, збірник 5667–5775 — про Індійський океан:

HAT ПАЙ (депутат від штату Раджапур). Хочу звернути увагу прем'єр-міністра на одне надзвичайно важливе питання і попрохати його виступити з поясненням із цього приводу: відомо, що Сьомий флот США поширює свої операції і на Індійський океан.

ПРЕМ'ЄР-МІНІСТР. У пресі повідомлялося, що уряд США розширює сферу дій Сьомого флоту — від Східно-Китайського і Південно-Китайського морів до Індійського океану. Офіційної інформації про це ми не маємо, і ні на якій стадії уряд США з нами не консультувався з цього питання. 17 грудня генерал Максвелл Тейлор у розмові зі мною ніби між іншим повідомив, що США розглядають питання про доцільність курсування тут кількох кораблів Сьомого флоту для ознайомлення з водним простором регіону…

ВАСУДЕВАН НАЇР (депутат від Амбалапужу). Яка мета відвідин цих кораблів — чи не огляд визначних пам'яток?

ПРЕМ'ЄР-МІНІСТР. Високоповажний депутат сказав «огляд визначних пам'яток». Так, гадаю, що вони роздивляються тут славні пам'ятки, милуються океанськими водними просторами і т. п.

ВАСУДЕВАН НАЇР. Чи правдоподібно, що військові кораблі прибули сюди з туристською метою?

РЕНУ ЧАКРАВАРТІ (депутат від Баракпуру). Та ще й з атомним озброєнням!

ПРЕМ'ЄР-МІНІСТР. Цілком можливо, що вони прибули, щоб справити враження на країни, поблизу яких вони знаходяться.

БРАГВАТ ЯХА АЗАД (депутат від Бхагалпуру). Уся англійська й американська преса сповнена повідомлень, що йдеться не про одне чи два судна, які вирушають сюди з якимось там завданням, а мало не про постійне перебування американського флоту в Індійському океані.

Кім Михайлович дочитав протокол. На останній сторінці хтось масним олівцем вивів: «Call not a surgeon before you are wounded!»

— Перекладіть, — попросив я.

— Стривай, Васько, — перебив Кім Михайлович. — Це ідіома. Як же вона по-нашому? — роздумував він. — Ага, здається, так: поки тебе не вдарили, не кричи!

— Он яка «миротворча» резолюція! — обурився Альфред. — Отже, янкі закликають народи мовчати і ждать, поки тугіше затягнуть зашморг.

— Виходить, що так, — погодився командир. — Ну та почитаємо далі. Слухайте!

І він перегорнув наступну сторінку.

Дебати в Народній палаті — серія 4-та, том 3, збірники 3040–3049 — про купівлю британським урядом островів в Індійському океані:

СПІКЕР (Голова палати парламенту). Тепер півгодини ми можемо з'ясовувати питання.

ЧАКРАПАНІ (депутат від Поннані)… Як відомо, Сполучені Штати мають свої бази в Тихому океані — на Гавайях, Окінаві і Гуамі. Кожен знає, що це оснащені військові бази, і щодня ми були свідками тієї мерзенної ролі, яку вони грали у війні проти в'єтнамського народу. Подібна ж роль відводиться і спільній англо-американській базі в Індійському океані щодо країн Азії й Африки… Щоб увічнити своє колоніальне і неоколоніальне панування у згаданих регіонах, уряди Великобританії і США не гребують ніякими засобами: економічним тиском, політичним шантажем, воєнною погрозою і втручанням.

НАЯНАР (депутат від Палгату). Англійські й американські бази уже з'явилися на деяких архіпелагах Індійського океану. На одному з островів архіпелагу Чагос, наприклад, будуються англійські й американські ядерні бази і великий комунікаційний центр військово-морського флоту. Вони всіляко домагаються мати можливість створення пунктів для стоянок військово-морських кораблів на Мальдівських і Кокосових островах, модернізуючи там злітно-посадочні смуги. Створюється ціла низка нових баз, одночасно спрямованих проти країн Азії і Африки.