У сріблястій місячній імлі, стр. 51

Спершу йому й на думку не спало, що все це казкове багатство може належати йому, та пробувши в селі ще годину її обміркувавши, що за кілька днів війні кінець, він вирішив надійно приховати несподіваний скарб.

Виїхати на одній з машин здалося йому дуже ризикованим. У повітці Бруно знайшов велику хуру для сіна, а у хліві — забутого вола, якого, добряче намучившись, таки запріг. Страх, що можуть повернутися його частина або водії грузовиків, підганяв його. Тієї ночі Бруно вперше в житті працював завзято. Навантажив на хуру з верхом, навіть не уявляючи собі, скільки коштуватимуть ці товари за кілька днів.

Упоравшись, він поміняв мундир на старий костюм, який відшукав у селянській хаті, наостанку набив рюкзак куривом і гейкнув на вола.

Місцевість була незнайома, тому Бруно подався першою-ліпшою дорогою і на світанку прибув до села Гінтергайсберга, що складалося лише з двох дворів. Війна мало позначилась на житті його мешканців. Коли-не-коли пролітали літаки, та минулої ночі десь неподалік довго стріляли. Щоправда, відсутність синів і чоловіків нагадувала жителям Гінтергайсберга, в які часи вони живуть. На господарстві поралися самі жінки.

Того ранку Бруно щастило. Прості чесні люди зраділи гостинцям і пообіцяли заховати воза до кінця війни. Та й він ладен був залишитися тут, хоча б заради власної безпеки. Але почувши увечері по радіо про капітуляцію, Бруно, звичайно, заквапився. Треба було негайно роздобути машину, щоб переправити здобич у безпечне місце.

Тепер Бруно впевнявся в необхідності свого повернення до Гінтергайсберга. Побувавши на чорному ринку в Гамбурзі, він збагнув справжню цінність дефіцитних товарів і вже почувався заможним чоловіком.

А що, як селяни скажуть йому, ніби схованку викрито, а товари конфісковано? Що ближче до мети, то більше його непокоїла ця думка. Обливаючись потом, вій не давав відпочинку ні собі, ні машині. Дорогою траплялися біженці, що поверталися в рідні краї. Дехто махав йому, щоб підвіз, але Бруно мчав, немов шалений, далі. Великий поворот у його житті був так близько, що можна дотягтися до нього.

Надвечір Бруно без пригод доїхав до відног Шварцвальду. Духота передвіщала зміну погоди. На південному заході небо потемніло, вітер здіймав на дорозі куряву. У правих дверцятах було пошкоджене вікно: на найменшій вибоїні шибка западала. Бруно не зважав на це. Аби лиш далі, далі. Сімдесят, щонайбільше вісімдесят кілометрів залишалося до Гінтергайсберга. Вже всоте перелічував він своє багатство, яке щохвилини наближало його до здійснення мрії про власний салон-перукарню. Він навіть не підозрював, яку згубну роль відіграє незабаром несправне вікно.

На перехресті Бруно звернув на дорогу, яка вела через пагорби і густий ліс, щоб трохи скоротити шлях. За півгодини він пошкодував про це. Машина насилу долала підйоми, кілька разів навіть глухла.

Стемніло. Десь далеко гуркотів грім. Бруно ввімкнув фари і мчав з горн, щоб надолужити згаяний час. Місцевість була навкруги безлюдна. Ніде ні вогника. Обабіч дороги густий мішаний ліс. Усе частіше яскраві спалахи блискавок розтинали темряву, за гримінням грому не чути було навіть гуркоту мотора. Потім налетіла злива, почала хльостати у відкрите вікно. Бруно притишив хід, притиснув правою рукою шибку. Дощ періщив по даху машини, немов перед потопом. Потоки води перетворили лісову дорогу в бурхливу річку. Кінець кінцем Бруно довелося їхати повільно, бо двірники машини не встигали протирати вітрове скло.

Метрів за півтораста перед ним в дорогу вп’явся блакитно-білий вогняний спис, на мить засліпивши Бруно. Страшений удар грому різонув по барабанних перетинках. Гострий язичок полум’я затанцював попереду і зник. З тріском упало на дорогу дерево.

— Цього ще бракувало! — застогнав Бруно і зупинився. Дерево було нетовсте, але його розлоге гілля загородило дорогу. Він вирішив перечекати зливу, а потім прибрати перешкоду.

Вимкнувши фари й заглушивши мотор, Бруно запалив сигарету і при тьмяному внутрішньому освітленні спробував знайти на карті село. Гінтергайсберг не був нанесений на карту, але, за його підрахунками, до села лишалося кілька кілометрів.

“Ще сьогодні перевантажу все добро й поїду назад”, — вирішив Бруно. Він розраховував на триста—чотириста тисяч марок прибутку.

Хилилося вже до півночі, а гроза бушувала з не меншою силою. Раз по раз спалахували блискавки, на мить освітлюючи похмуру місцевість. Вимушена затримка перед близькою Метою подорожі дратувала його. Хоча Бруно й не був запеклим курцем, тепер безперестану курив. У машині стало нічим дихати від диму, і йому довелося опустити скло. Дощ почав хлюпати досередини.

Раптом Бруно сторопів. На якусь мить йому здалося, що по правий бік дороги, поміж деревами, рухаються два мерехтливі вогники. Він почав пильно вдивлятися в те місце, та потім вирішив, що йому здалося. Мабуть, то світлячки. За хвилину вогники знову з’явились. Чітко виднілися дві блискучі точки — очі без тулуба. За кілька метрів від нього зачаївся звір.

“Певно, лисиця або дикий кабан”, — подумав Бруно й натиснув кілька разів на сигнал. Різкий звук гучно пролунав у нічному лісі, але дивні фосфоричні вогники лишилися. Помалу Бруно збагнув, що його становище незавидне. Та ще й шибка, яка раз у раз западала, була з того ж боку. Бруно почав тукати у шухлядці свою бритву. В ту хвилину вогники наблизились до нього, зупинившись десь за метр від опущеної шибки. Він боявся й поворухнутись, марно силкуючись роздивитися звіра.

Раптом ударив грім і сяйнула блискавка. На секунду освітилися таємничі контури лісу. У тремтливому світлі блискавки Бруно побачив істоту, яка немов вийшла із світу казок. Звір був завбільшки з вівчарку, але такої химерної форми й забарвлення, яких він досі ніколи не бачив.

Бруно відчув, як у нього на лобі виступив піт. Негода, темрява та усвідомлення своєї самотності призвели до того, що його пойняв жах. Забувши про опущене скло, він, не в силі відвести погляду від моторошних очей, гарячково порпався у шухлядці. Блискавка знов освітила все довкола. Йому слала на думку якась нісенітниця: цей звір схожий па величезного коника-стрибунця. Бруно начебто помітив вісім чи десять волохатих ніг, укритий яскраво-червоною лускою тулуб, а на ньому маленьку шпичасту голову з чорними ніздрями та блискучими очима.

Та де ж та клята бритва? Бруно хотів підняти шибку, аж тут сталось таке, що він заціпенів. Тварюка поклала свої тоненькі йоги на нижній край вікна. Ручка крутнулася, і шибка запала глибоко в дверцята. Мимоволі Бруно притиснувся до спинки сидіння і підняв, захищаючись, руки. Відчайдушний крик “Рятуйте!” зірвався з його уст, коли чудовисько почало пролазити у вікно. Кабіну заповнив сморід.

Опір був безсилий і запізнілий. Чудовисько зашипіло і вдарило Бруно по руці. Гострі кігті болюче вп’ялися в груди. Вже напівнепритомний, Бруно відчув пекучий біль на шиї і втратив свідомість.

Прокинувся він у якомусь дивному стані, не розуміючи, спить він чи марить. На шию і плечовий суглоб була накладена марлева пов’язка. Правий зап’ясток теж хтось дбайливо забинтував. Бруно подумав, що він лежить у госпіталі.

Підвестися йому не вдалося. Перебинтоване плече боліло; він ще ніколи не відчував такої млявості. Насилу повернувши голову, він здивовано побачив, що лежить у невеличкому залі. На стінах висіли великі, написані олійними фарбами картини із зображеннями гладких голих жінок та янголят. Бруно подумав, що марить, побачивши серед картин чималий портрет Гітлера в золотій рамці. Він заплющив очі, подумавши: “Треба прочуматися; певно, я ще під дією наркозу”. Бруно не раз лежав у госпіталях і знав, що після операції люди не тільки верзуть бозна-що, а й плутають дійсність із спогадами. Як не дивно, він пам’ятав усе до дрібниць, навіть те, що кликав на допомогу. “Отже, я при повному розумі, — промайнула в нього думка, — і це не галюцинації. А отой ідол на стіні, написаний олією, справді Адольф”.

Після деяких зусиль йому вдалося підняти голову. Він побачив велике вікно. Надворі світило сонце, виднілися верхівки дерев. Навпроти вікна були великі білі двійчасті двері. Над ними висіла невеличка підфарбована фотографія. Коли Бруно розгледів зображення на знімку, йому стало моторошно — то було чудовисько, яке напало на нього в машині.