День на роздуми, стр. 68
— Хіба є причина сумніватися?
— У жінок, окрім розуму і телекінезу, дуже розвинені передчуття, Джім. Цієї таємниці навіть мені не вдалося збагнути. Це, мабуть, лежить за межами реального, в душі. І хоча невловима душа має властивість іноді опинятися в п’ятах, ніхто не знайшов її постійного пристанища.
— Я без передчуття знаю, що ви мені дорогі, Хілда, і я тяжко страждаю від того, що ви опинилися на фермі Гленда. Але, гадаю, вашому капітану час готувати яхту в далеке плавання. І якщо на те буде воля мого Президента, я з надією на добро ступлю на палубу вашого вітрильника.
— Рожеві мрії, Джім… Ходімте краще подивимося на те, чим ви хочете потішити свого Президента. — Хілда підвелася з-за столу, підійшла до вмонтованої в стужавілий гіпс шафи з чорного дерева, добула звідти дестабілізатор хвиль і подала його Френку. — Носіть завжди при собі, Джім. Ніхто не знає, коли і в якому районі наші установки працюватимуть у бойовому режимі. А я не хочу, щоб Джім Френк носив у кишені рулетку і міряв кроки власної тіні. Остання фраза змусила Френка здригнутися, і він поквапом перехопив з рук Хілди рятівний дестабілізатор, важкий і чомусь холодний на дотик. Френк не міг повірити, що інші, хто не мав цієї дивини, схожої на пластиковий брикет, навіть не здогадуються, як кожної миті можуть забути своє ім’я, своїх рідних, забути, що вони обдаровані розумом люди і, ніби привиди, працюватимуть за шмат хліба, підкоряючись радіокомандам Хілди Брайнт.
— Я ніколи не думав, що це реально і… так страшно, Хілда, — тихо мовив Френк. — Але як вам поталанило дуже швидко впоратися з кодом програм і системою захисту?
— Я не була такою в роботі, як Малькольн, і почала з того, що ви досі тримаєте в руці, Френк, — говорила Хілда, й Френк розумів: вона святкує перемогу над ним і над усіма, кого може з мільйонера перетворити на щасливого блазня.
— Мені все ще не віриться, що моя особистість, тобто саме той Джім Френк, якого я знаю, залежить від такої дрібниці, - сказав і зважив на руці дестабілізатор. — А як же інші, міс? Хто визначить, кому в Америці буде дозволено носити цей «біонік»? І якщо інші дізнаються про його існування, то на нас полюватимуть, як на зайців: кожному захочеться мати в кишені цю надійну річ. Зрештою, його просто розшифрують і почнуть продукувати, як транзистори, і незабаром світ закується в надійні лати, а ваше відкриття, міс, стане дитячою забавкою.
— «Біонік», як ви назвали дестабілізатор хвиль, не розбирається, а просто вибухає, Джім. Носіть на здоров’я і не думайте про інших. Тим більше, що над Америкою, як ви переконані, ніколи не спрацює нейрошоковий імпульс.
Френк розумів: Хілда — найстрашніша людина в світі, а її «біоніки» — не що інше, як власний капітал, і продасть вона свої чорні брикети недешево. «Вона може стати найбагатшою людиною на планеті, і тоді невідомо, до чого ще додумається її гострий розум. І навряд чи хто зможе проконтролювати її заводи, які продукуватимуть незриму смерть. Ні, її не можна ні залишати у підземеллі Гленда, ні випускати під сонце…»
ХL
Спільна робота над приборканням хвилі гравіталу здружила Павла й Кукудзі. Тепер вони щовечора збиралися у затишному будинку Острожних за традиційним чаєм.
Павло готувався до обіду, як до офіційної зустрічі з керівником наукового центру Ранчо Доута, де мав звітувати про своє відкриття у вузькому колі вчених. Коди ж з’явився лише Вундстон, Павло навіть образився за таку неувагу, і це помітив, як завжди, балакучий Вундстон. Він заговорив до всіх, адресуючи тост Острожному:
— Бачу, всі звикли вважати товстуна Х’ю невдахою і запрошують до столу, шануючи лише мої колишні заслуги в науці. Я й сам уже з цим змирився. Але кажуть: чужа біда має зворотний бік, і для іншого може стати приємною несподіванкою. Довірливий фантазер Дейвід Рассел вивів мене із злиднів, але змусив пожертвувати саном ученого. Я мало не став попихачем і тяжко страждав над заходом своєї зорі. Але, як каже й стверджує містер Острожний, енергія виникає, коли її збудити. Мою долю збудила смерть Рассела, і я сьогодні маю засвідчити високоповажному товариству, що містера Вундстона призначено, як не дивно, керівником першого в світі міжнародного наукового центру, що віднині називатиметься Інститутом енергії імені Малькольна Макларена, — без патетики виголосив Х’ю. Із скорботним виразом закінчив: — Прошу випити і вшанувати мовчанкою нашого талановитого колегу, чиє ім’я носить інститут у цих забутих богом, але освячених розумом пісках.
Павлові перехопило подих, і він ніяк не міг здобутися на слово.
— У Малькольна була примітивна лабораторія? Це все тому? — ствердив чи запитав Павло, ніби Вундстон будував лабораторію і полігон, який не витримав удару хвилі гравіталу.
— Ніхто нічого не міг передбачити, містер Острожний, — відповів Х’ю. — Слава богу, що ви серед нас, сер…
Павло здогадався: у підземному полігоні Макларена досі шаленіє енергія, яку створив Малькольн і сам згорів у її гравіталових вихорах.
— Слава богу, — повторив Вундстон і важко опустився на стілець.
— Можете вважати, що він пропав безвісти. — Х’ю пальцями вертів порожній келих, слідкував за грою світла на гранях кришталю й говорив, ніби роздумував у самотині. — Він просто не вийшов з свого полігона, куди зараз ніхто не може ввійти. А що там зараз, міс Кет, те найкраще знає ваш чоловік. — Глянув на Павла. — Після обіду я передам вам лист містера Макларена. Він не встиг відправити, сер. Це був його останній лист, — сказав Вундстон і потай зрадів, що все ним сказане магічно діяло на Острожного і навряд чи зможе він тепер запідозрити підробку.
— Спасибі, містер Х’ю, — подякував Павло й звернувся до всіх: — Цей обід будемо вважати поминальним. Моя душа не хоче миритися з тим, що Малькольна нема серед нас, але реальна правда надто жорстока, щоб ховатися від неї.
— Якщо я правильно зрозумів, панове, — заговорив Кукудзі й обережно поправив свої окуляри, — якщо це справді сталося, то нам знову доведеться готуватися до того, щоб погасити гравіталовий вал?
— І якомога швидше, — підказав Вундстон.
— Це, звісно, сталося не вчора і не місяць тому? — запитав Кукудзі.
— Нас завела в оману місіс Мері, - відповів Вундстон. — Ми вірили, що Малькольн за кордоном.
— Містер Кукудзі уточнює не заради інтересу, містер Х’ю, — пояснив Павло. — Нам треба знати приблизну дату феномена, що стався в лабораторії Макларена, аби забезпечити надійний режим імпульсної установки.
— Вам доведеться повторити той експеримент, що ви провели на своєму полігоні, містер Острожний, — глухо мовив Вундстон.
— Бідна Мері, - зітхнула Катя. — Ви давно бачили її, містер Х’ю?
— Мері виїхала з свого дому. Ми, на жаль, не підтримуємо дружніх зв’язків. Можливо, вона уникає старих друзів Малькольна, щоб не згадувати про свого чоловіка, — плутано пояснив Вундстон і запропонував тост за Острожного й Кукудзі. — Америка любить переможців, панове.
— Я підіймаю свій келих особисто за містера Острожного, — швидко додав Кукудзі. — В останньому експерименті я виконував роль лаборанта. Містеру Острожному сутужно було без Френка Гаррелсона, який так і не повернувся на Ранчо Доута.
Павлові нетерпеливилось почитати листа від Малькольна. Незважаючи на обов’язок господаря, він вибачився й сказав Х’ю Вундстону:
— Я чекаю на вас у кабінеті. Каву нам подадуть туди. Якщо ви не заперечуєте…
— Можу вам вручити листа, а при зустрічі поговоримо про деталі. — Вундстон добув з внутрішньої кишені піджака цупкий конверт. — Прошу. Якщо зважати на сургучеву печатку з особистим штемпелем містера Макларена, листа ще не бачили чужі очі.
Уже в кабінеті Острожний сів до столу й розкрив конверт.
«Шановний колего! — Надто офіційне звертання майнуло тінню невдоволення на Павловому обличчі. — Сьогодні, можливо, станеться те, про що ми мріяли і чого постійно чекали. Передчуваю, наша помилка полягає в тому, що ми намагаємося випустити дракона з печери до того, як навчимося приборкувати це дике створіння. Скажу щиро: потерпаю за наслідки, але не можу припустити думки, що ви перші розірвете завісу й покажете світові невідомий досі феномен природи. Містер Павел, я сьогодні йду в лабораторію з одним наміром: збурити хвилю. Не знаю, чи доведеться нам після цього побачитися, але невідома сила змушує мене почати цей експеримент.