Зорепади, стр. 23
— Після шампанського і я це відчуваю.
— Чи, може, ти маєш… другу сенсацію? — не відступалася Вівіван.
«Все-таки вона чутлива натура», — подумав Рей і, дивлячись в її обличчя, сказав:
— Ти вгадала, люба. Сенсації мене просто переслідують.
— А нам у музеї читали деякі сторінки із «Книги мертвих», — раптом вставила Бетті. — Я навіть не здогадувалась, яка багата єгипетська міфологія.
— Ми багато про що не здогадуємось, — зауважив Рей.
— Я записала кілька висловів. — Бетті розкрила сумку і, взявши блокнотика, прочитала: — «Я відчиняю ворота Неба, я переступив ворота Землі!»
Рей підвів голову, перепитав:
— Як? Переступив ворота Землі?
— «Я відчиняю ворота Неба, я переступив ворота Землі!» — вже з патетикою прочитала Бетті. — Правда, поетично сказано?
— Слухайте, це… оригінальна метафора! — схвилювався Рей. — Вона викликає несподівані асоціації…
Деякий час він сидів мовчки, обхопивши голову руками, потім заговорив:
— Розумієте, на вершині піраміди Хеопса я виявив джерело радіації… Схилявся до думки, що в тілі каменю — скупчення радіоактивних елементів. А тепер… Я відчиняю ворота Неба!
— Нарешті ми таки взнаємо ще одну сенсацію, — усміхнулась Вівіан.
— Так, це може бути сенсація століття, — тихо проказав Рей, налягаючи грудьми на стіл. — Якщо це підтвердиться… Неймовірно! Піраміда Хеопса — міжзоряний маяк!
— Це справді щось нове.
— Я записав те випромінювання і тепер можу допустити, що це — сигнали… Уявляєте? Кілька тисяч років якийсь квантовий генератор посилає в певну точку неба свої сигнали… Може, це пов’язано і з орієнтацією граней піраміди? Чи той генератор встановлено, коли вона вже була збудована?
— А хто ж встановив його? — Бетті поглянула на Рея такими наївними очима, що той усміхнувся.
— Такі запитання легше ставити, ніж відповідати на них.
— Ну, вже ж не стародавні єгиптяни, — сказала Вівіан. — Ні лазерів, ні мазерів тоді ще не було.
Бетті обвела поглядом зал і прошепотіла:
— Невже… космічні мандрівники? От цікаво…
— Таке припущення напрошується, — сказав Рей, — і не виключена можливість, що воно підтвердиться. Але спочатку треба розшифрувати сигнал і побачити генератор.
— Таки справді сенсація, — усміхнулась Вівіан.
— Не сенсація, а відкриття, — заперечив Рей.
— Ох, ці вчені, — зітхнула Бетті, — з кожної таємниці вони ощипують пір’я. Так же не цікаво!
— Не розчаровуйтесь: на місце однієї розкритої наукою таємниці з’являється кілька нових! Ланцюгова реакція пізнання світу…
Які ж наслідки дослідження піраміди Хеопса? На жаль, поки що ніяких. В долині старого Нілу загриміли вибухи — війна випередила вчених.
Микола Дашкієв
Неможливість існування
Він знав: порятунку немає. Один-однісінький на невимовно страшній планеті, він не міг сподіватися на будь-чию допомогу. Врятувати могло тільки чудо — отой рідкісний збіг сили-силенної обставин, який, можливо, трапляється раз на віку всієї Метагалактики: наприклад, те, що його слабкісіньку гравіграму цілком випадково перехопить котрийсь із патрульних зорельотів Системи. Така ймовірність виключалася повністю: це периферійне, дуже далеке від галактичного ядра зоряне пасмо взагалі вважалося неперспективним для досліджень, а планета, на якій він опинився, належала до класу космічних тіл з давно доведеною неможливістю існування життя. Патрульним зорельотам Системи тут робити нічого, та й бідолашний рейсовий трайлер 1001001 потрапив у цю частину Галактики через прикрий випадок. «Дебаланс анігілятора», — так пояснив Енергетик. «Подвійна інверсія фазових координат», — уточнив Фізик. «А якщо казати простіше, — докінчив Штурман, — наш трайлер проколов простір коагуляції пульсара і матеріалізувався на другій темпоральній сфері».
Що ж, можливо, й так. Їм, фахівцям, видніше. А для нього, Координатора, ці хитромудрі терміни не розкривали нічого. Все своє свідоме життя він вивчав Галактичний кодекс, Основи міжзоряної дипломатії, Кредо Системи, Концепцію первинних контактів, а ще — мови, мови, мови всіх цивілізацій, що входили в Систему. Координатором був його попередник по базовій пам’яті. Координатором мав би стати й нащадок — у той ще дуже далекий час, коли перенасичений зайвою інформацією мозок подасть сигнал про необхідність формування нової істоти і поступову самоліквідацію. Це й буде смерть, проте смерть неповна, бо частка свідомості житиме в багатьох наступних поколіннях. А от зараз ідеться про інше — про можливість цілковитого зруйнування базової пам’яті, про абсолютне небуття, — віднині й назавжди.
Моторошно було Координаторові, коли почався ремонт анігілятора. Він не розумів наукових термінів, якими обмінювалися заклопотані фахівці, та й без цього неважко було зрозуміти, що справи його кепські. Навіть не тому, що трайлер 1001001 потрапив у дуже далеке зоряне пасмо Галактики: досить надіслати інверсовану гравіграму — і сюди примчить рятувальний зореліт Системи. З усього видно, що не вистачить часу ДОЧЕКАТИСЯ цього зорельота: Капітан дедалі частіше заводить мову про необхідність ТИМЧАСОВО перебазуватися на планету, поблизу якої матеріалізувався трайлер. А кіберрозвідники доповіли, що на ній панує потрійна сила тяжіння, жорстока холоднеча, і в її отруйній атмосфері не зможе існувати ніщо живе.
Та краще б вони перебралися на ту планету, замість гинути в космічному просторі над нею!
Ні, Координатор нічого не може закинути Капітанові. Той виконав свій обов’язок до кінця. Він мав завдання будь-що забезпечити існування і недоторканність Повноважного представника Системи, відрядженого встановити контакт з виявленою цивілізацією. Отож перед вирішальним випробуванням анігілятора після ремонту Капітан наказав Координаторові надіслати скафандр вищого захисту і сісти в капсулу близької дії. Така була настанова одного з пунктів Галактичного кодексу, тому Координатор скорився, хоч і розумів, що робить дурницю. За всіх умов можна тільки відтягти загибель.
Саме так і сталося. Коли капсула відійшла від трайлера на чималу відстань, Координатор перехопив гравіграму Капітана:
— Увага! Вмикаю анігілятор!
І враз — сліпучий, нестерпно яскравий спалах. А потім — нескінченна мовчанка.
Кільканадцять разів окрутнулась капсула навколо похмурої, нерадісної планети, а тоді — мабуть, так її було запрограмовано — пішла вниз, вдерлася в хмари, кудись нестримно мчала і врешті-решт упала на щось тверде.
Скільки часу тривала ця подорож, Координатор не знав. Йому ніколи не доводилося відчувати надмірних перевантажень: навіть якщо випадало відвідувати планету з підвищеною силою тяжіння, до його послуг були системи штучної гравітації, які забезпечували умови комфорту. Цього разу все було по-іншому: спочатку — нудотний стан невагомості, потім навалився нестерпний тягар. Він не міг ні підвестися, ні поворухнутися. В голові болісно відгукувалася вібрація жахливого проходження крізь неймовірно густу атмосферу.
Довго він лежав, не здатний ні рухатися, ні мислити. А потім над силу підвівся, почав шукати пристрої керування капсулою.
Вперше за час свого свідомого буття Координатор пошкодував, що так і не скористався з права вивчити ще якусь галузь. Тепер він був зовсім безпорадний. Оті численні кнопки та індикатори, що тьмяне виблискували перед його очима, здавалися йому не менш небезпечними, ніж сама планета. Хто знає, навіщо потрібен, скажімо, цей важельок? Може, тут вмикається гравітаційний резонатор?.. А ця кнопка? Може, якщо натиснути на неї, капсула знову зрине в космос, щоб почати нескінченний політ?