Ковчег Всесвіту, стр. 13
— Зараз дізнаєтесь.
Несподівано глядачі потрапили до розкішної зали, в центрі якої за круглим столом сиділи японські й американські ділові люди. Переговори велися англійською мовою, без перекладачів.
— Даруйте, панове, — сказав японець, звертаючись до американців, — Оренда на сто років? Ні, це нас не влаштовує. Ми воліли б купити Мангеттен. Просто купити та й годі. Це вигідно і для нас, і для вас. Роботи розпочнемо негайно. Просимо назвати вашу ціну.
Підвівся високий американець в окулярах. Він був блідий від хвилювання, котре проступало у виразі його обличчя й тремтінні пальців.
— Як вам добре відомо, наш контракт передбачає нав-тупне: ви провадите на Мангеттені всі необхідні роботи й користуєтесь островом повних сто років. Цього контракту й давайте дотримуватись. На продаж острова ми піти не можемо. Ви ж бо й так уже закупили майже половину Америки…
Та ось зображення на екрані почало бліднути, миготіти й нарешті зовсім зникло. Глядачі опинилися в цілковитій темряві. Деякий час сиділи мовчки, вражені й пригнічені пережитим. Нарешті подав голос Лі Чунь:
— Оце й усе. Більше ніколи ми не приймали Землю. Ну, звичайно, китайці вдихнуть життя у змертвілий Нью-Йорк. На кораблях за мостом Веррезано їх, мабуть, тисяч вісімдесят. А може, й усі сто. Завтра їх там буде мільйон, десять мільйонів. Словом, скільки потрібно…
— Що вони кричали? — запитала Гелена.
— Вимагали, щоб їх висадили на берег… Я розумію, як вони відродять Нью-Йорк. Завтра сотні барж, заповнених камінням, попливуть до Великого Яблука. Ну що ж, першими поверхами усюди доведеться пожертвувати. Вони перетворяться на підвали. Та коли поверхів сто десять або сто тридцять, то це невелика жертва.
— Ви гадаєте, вони завалять вулиці камінням?
— Спершу завалять камінням, потім заллють бетоном, — захоплено пояснював Лі Чунь. — Відтак випомпують воду із сабвею та підвальних приміщень. Китайці врятують земну цивілізацію, будьте певні!..
Але чомусь нікого ці слова не втішили. Коли спалахнуло світло, на всіх обличчях можна було побачити неприховану скорботу.
ГАЛАКТИЧНА МОНАДА
Прокіп тепер жив у невеликому мешканні біля обсерваторії: дві кімнати, кухня й душ, у якому потужний струмінь води ледь не звалює з ніг. Водогін діяв не за принципом власного тиску води — тиск у трубах підтримували численні помпи. Мешкання Прокопа було обладнане так само, як і мешкання Лі Чуня. Тут не грало ролі те, що Лі Чунь був академіком, а Прокіп лише його учнем. Хто мав право з’являтися в саду Президента, той мусив забути про ті конурки, — в яких тіснилися люди, що становили академічний генофонд.
Прокіп зараз не міг думати про побутові вигоди, які так несподівано йому дісталися. Він був захоплений світом — не мальованим невидимою машиною на кам’яній сфері, а справжнім, витвореним із вакуумної темряви й світла, із полум’я й холоднечі, із просторової безмежності, що згущується, ущільнюється, народжуючи із себе речовинні феномени — планети, зорі й цілі галактики.
Всесвіт полонив його одразу. Прокіп просиджував за окуляром телескопа значно більше, ніж того вимагав робочий розпорядок Академії. Обсерваторія мала добру бібліотеку — у вигляді комп’ютерних дисків, відеомагнітофонних касет і звичайних книг. Був також детальний атлас нашої галактики — по ньому можна простежити шлях заселеного астероїда серед планет і зірок. Усі ці багатства були до послуг Прокопа. Він з болем думав про своїх катакомбних співгромадян, від яких усе це було приховане.
Безліч незвичайного відкривав для себе новий співробітник обсерваторії. Виявляється, не так уже й багато витрачено у велетенських соплах палива, щоб надати астероїдові рейсової швидкості — для цього було використано гравітаційну катапульту, якою є сама Сонячна система. Проходячи послідовно повз Сонце та великі планети (Юпітер, Сатурн, Нептун), заселений астероїд набирав швидкість, яка була ще вельми далека від світлової, але ж значно перевершувала ту, з якою обертаються астероїди довкола Сонця. Надалі Космічна Академія використовувала паливо дуже рідко — лише для коригування траєкторії. З такою ж послідовністю, але у зворотному порядку планувалось входження у планетну систему, до якої вони летіли.
Закон Тіціуса-Боде, добре вивчений на структурі Сонячної системи, земні вчені згодом почали вважати всесвітнім законом, отже інші планетні системи не повинні докорінно відрізнятися від Сонячної. Інакше обрана система взагалі не матиме планети, яка схожа на Землю. В цьому разі майбутні шляхи Академії неможливо навіть передбачити. Трохи заспокоювало те, що вона здатна знов обрати собі тисячолітній шлях уже до якоїсь іншої системи. Практично Космічна Академія спроможна існувати десятки й сотні тисячоліть, але який же то немилосердний спосіб існування…
Лі Чунь признався панові Лятошинському, що він вражений здібностями, які досить швидко виявив Прокіп. Як відомо, пересічні школи у глибинних лабіринтах колонії давали обмежені знання. Вони розраховувались тільки на перший поштовх, задля якого й мало бути створене інтелектуальне підґрунтя. Далі талановита Людина мусила пробиватися до знань самотужки.
Це була система, що задовольняла потребу Академії у відтворенні нижчої ланки науковців і технічного персоналу. Ніхто з них, звісно, не отримував права на безсмертя. І все ж то був доволі високий щабель — навіть нижчі науковці жили в значно кращих умовах, аніж рядові носії генофонду. Науковці мали змогу вільно виходити попід штучне небо. Безумовно, вони згодом розгадували його штучність, але про це належало мовчати. Слід мовчати також про те, що поза надрами астероїда існує зовнішній світ, котрий не контролюється Президентом. Сон мозку має тривати — так повелів Творець, тобто Степан Макаров.
Академія культивувала переважно точні науки, гуманітарні були майже цілком заморожені. Щоправда, підтримувалося знання мов, одержане першим поколінням космічних колоністів від своїх земних предків. Релігійні заповіти дехто пам’ятав, але вони поступово відмирали — натомість школа з дитячих літ виховувала культ Президента. Були в пошані фольклор, деякі етнічні звичаї, народне мистецтво. Мабуть, це було єдине, що не дозволяло простим людям здичавіти.
Із архівних джерел Прокіп з’ясував, що пошана до на-цінального й народного не була випадковою: Космічна Академія іще на Землі дістала програму, яка зобов’язувала її уникати демографічного еклектизму. Земна наука зрештою дійшла висновку, що тотальне змішування рас і народів (імперіалістичний «інтернаціоналізм») лише на короткий час інтенсифікує з’яву талановитих індивідуумів. Екстраполяція засобами кібернетики на великі відтинки часу показала: фізичне й духовне нівелювання національних ознак має привести до виродження так само, як і тривале кровозмішення. Природним процесом людського існування є розвиток самостійних національних клітин, котрі можна сприймати як окремі органи глобального організму, ім’я якого Людство.
Прокопові легко давалася математика, що для астрономії має неабияке значення. Але не тільки математика — він любив також фізику й космологію. Те, що інша людина засвоювала за рік, Прокіп брав за місяць.
Лі Чунь мав тепер не короткочасного співбесідника, яким завжди був Мірек Лятошинський. З Прокопом цікаво розмовляти ще й тому, що його психіка не була стомлена, як у безсмертних. Для нього життя складалося зі щоденних відкриттів. Це дозволяло Лі Чуню заново переживати давні відкриття — світ для нього якось ніби освіжився, помолодшав. І помолодшав він сам. Лі Чунь почав навіть забувати про вино.
Ось вони сидять поруч у башті, обладнаній потужним телескопом. Рухомим був не лише телескоп — рухалася також башта. Вона могла відокремлюватися від приміщення обсерватори й мандрувати по зовнішній поверхні кулястого астероїда так, що жоден сектор неба не лишався поза оглядом. Башта пересувалася на роликах, які були надійно пов’язані з металевою колією — в ній можна почуватися так само безпечно, як і в надрах астероїда. Розміри башти дозволяли порівняти її з невеликим будинком. Отож вона була цілком придатна, щоб у ній можна було провадити астрономічні дослідження, місяцями перебуваючи на протилежній півкулі. Другий телескоп, іще потужніший, лишався у стаціонарній башті. Отже, впродовж багатьох років на одного Лі Чуня припадало аж два телескопи.