Московство, стр. 6

Як українська, так і німецька мова не мала нічого спільного з московською азійською народною мовою. Як українські цивілізатори, так і німецькі не знайшли в московській народній мові основи, матеріалу, щоб з них творити московську літературну мову. Отже, німці змушені були робити те, що перед ними робили українці. Тобто запроваджувати до московської мови німецькі слова, як раніше запроваджувалися українські. А що німці вважали себе вищою за москвинів расою і з погордою дивилися на все московське, то вони навіть не надавали московської форми запозиченим словам. Наприклад, залишили зайвий у московській мові німецький суфікс «ир» (комментировать). Кожна мова позичає слова з інших, але розвинені мови запозичують лише нові наукові та вузькотехнічні слова. А бідна московська мусила позичати звичайні, щоденні, що їх кожний більш-менш культурний народ має свої власні. Московська взяла в німецької, наприклад: абрикос (жерделя), бархат (оксамит), брандмейстер (пожежник), брюки (штани), брухт (покидьки), бунт (повстання), бурт (купа), вакса (мастило), вал (окіп), ванна (купіль), вахта (варта), гауптвахта (вартівня), горн (ріжок), гастроль (виступ), глетчер (льодовик), глазурь (полива), камердинер (покойовий), кант (облямівка), краги (холявки), кран (затичка), лозунг (гасло), лакей (прислужник), маклер (посередник), мундштук (цибух), орден (відзнака), офицер (старшина), обер-, унтер-офицер (над-, підстаршина), пакгауз (комора), парта (лавка), патронтаж (ладунка), пилигрим (прочанин), пушка (гармата), ранец (наплечник), траур (жалоба), фальшивый (підроблений), флюс (пухлина), флаг (прапор), флагшток (щогла), фон (тло), форпост (передова варта), фрахт (перевізне), футляр (коробка), шанцы (окопи), шахта (копальня), швейцар (двірник), шельма (крутій), шина (обруч), шкатулка (коробочка), штемпель (тавро), штиблеты (черевики), штука (одиниця), штурм (наступ), штурман (стерновий), шулер (шахрай) і десятки тисяч подібних.

За часів війни з Наполеоном москвини загналися були аж до Франції. Культурний блиск Парижа так приголомшив їх, що вони відчули свою неповноцінність, яка зродила в них страх перед силою Європи. Щоб якось приглушити той страх, москвини кинулися надолужувати свою відсталість: вивчати французьку мову та мавпувати французькі звичаї. Тоді в Московщині залишилося багато полонених французів. Їх москвини наймали вихователями своїх дітей. Ті французи заклали т. зв. пансіони, де навчали московську молодь французької мови та французьких «изящных манер». Московські школи світили порожнечею, а французькі пансіони були переповнені, хоч платня за навчання в них була дуже висока [23]. Годі й казати, що те мавпування було лише поверховим. «На людях у французькому фраці, а вдома таргани і блощиці в ласці», — глузували українці з тих офранцужених москвинів. Проте ця мода залишила в московській мові десятки тисяч французьких слів, і знову-таки звичайного, щоденного вжитку: азарт (запал), аккомпанемент (супровід), амплуа (роль), ангажемент (запрошення), анонс (оповістка), антракт (перерва), аплодисменты (оплески), апломб (самовпевненість), армія (військо), артиллерист (гармаш), артист (митець), ассортимент (набір), атака (напад), афиша (оголошення), балюстрада (поруччя), баланс (рівновага), бандаж (перев’язь), барьер (перепона), бассейн (сточище, водойма), бивуак (табір), блондин (русявий), бокал (келих), бонна (нянька), бордюр (окрайка), ботфорты (чоботи), брошюра (книжечка), брюнет (смаглявий), бульйон (юшка), бутылка (пляшка), бюджет (кошторис), бюст (погруддя), визит (відвідини), вуаль (серпанок), галиматья (нісенітниця), гарантия (запорука), гардина (завіса), гарнизон (залога), гувернантка (вихователька), девиз (гасло), декаданс (занепад), департамент (відділ), деталь (подробиця, частина), диссонанс (розлад), эксплуататор (визискувач), экспорт (вивіз), элегантный (чепурний), этажерка (полиця), этикетка (наліпка), жетон (значок), интерес (зацікавлення), интимный (близький), кавалерия (кіннота), канделябр (світильник), каприз (примха, вередування), карьер (каменище), квартира (помешкання), квитанция (посвідка), колонист (поселенець), команда (наказ), коммерсант (торговець), компания (товариство), комплот (змова), компот (узвар), компрометация (знеславлення), коммуникат (повідомлення), констатировать (стверджувати), контур (обрис), конфеты (цукерки), костюм (убрання), кошмар (жах), кулинар (кухар), кулисы (лаштунки), курьер (посланець), магазин (крамниця, склад), манеры (поведінка), манкировать (ухилятися), манто (накидка), марш (похід), маршрут (розклад подорожі), медаль (відзнака), мемуары (спогади), модистка (швачка), мотив (спонука), оранжерея (теплиця), ордер (наказ), пансион (бурса), портмоне (гаманець), пейзаж (краєвид), персона (особа), пьедестал (підніжжя), поза (постава), престиж (повага), приз (нагорода), район (округа), рапорт (звіт), режим (лад), резонанс (луна), результат (наслідок), реноме (слава, розголос), репрезентабельный (показний), репрессия (утиск), ресторан (харчевня), ресурсы (засоби, запас), секрет (таємниця), серьезный (поважний), сигнал (знак), спектакль (вистава), стаж (досвід), табуретка (стілець), тираж (наклад), трактир (корчма), фаворитка (улюблениця), фамильярность (панібратство), фетр (повсть), флірт (залицяння), флакон (пляшечка), флаг (крило), фонд (запас), формат (розмір), шалопай (гульвіса), шеф (начальник), шофер (водій) і т. п. [24].

Так творилися в Московщині дві мови: мова простолюду — народна, і мова інтелігенції — літературна. Обидві існували відокремлено одна від одної аж до О. Пушкіна. Московський поет-народник М. Нєкрасов написав сатиру «Разговор барина с мужиком». В ній ані мужик «барина» (інтелігента), ані «барин» мужика не розуміли, хоч обидва говорили «на русском языке». І причина не в темноті «мужика», бо ж розмовляли про «мужицькі» справи.

МОСКОВСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Отже, ніщо не може рости без ґрунту. Не могла рости й московська літературна мова, відірвана від своєї народної, без джерела свого розвитку. Від ХІІ до ХVIIІ ст. москвини мали лише перекладені твори (з української). За 500 років москвини написали лише ДВІ книжки. За той час українці написали кількасот, і то великих творів з богослов’я, філософії, історії, красного письменства. Це митрополита Якова «Житие царя Ивана Федоровича» та Кубасова «Хронограф». Лише у XVIII ст. з’являється третя книжка, та й ту написав змосковщений волох А. Кантемир. Він, власне, мавпував французького письменника Н. Буало (А. Кантемир був московським послом у Парижі). Лише від М. Ломоносова (1711–1765) починається слабенька література, та й та була під вирішальним впливом української. «Московська літературна мова була століття фантастичною у своїй відірваності від народної московської. Вона була жалюгідною мішаниною «мови» Ягужинських, Розумовських, Безбородьок та блазенського жаргону Мініхів і Остерманів» [25]. Укладач першого великого словника московської мови змосковщений німець В. Даль назвав ту мову «кажеником».

Московська література почала ставати на ноги щойно у ХІХ столітті, після О. Пушкіна. Та й її творили змосковщені чужинці. Сам засновник московської літературної мови О. Пушкін мав муринську, німецьку, волоську кров. Німецького походження були В. Авенаріус, О. Блок, О. Герцен, З. Гіппіус, Л. Мей, О. Мюллер, М. Салтиков-Щедрін, А. Фет, Д. Фонвізін та інші. Українці: А. Ахматова (Горенко), А. Аверченко, І. Бунін (Буньковський), М. Гоголь, М. Зощенко, В. Короленко, В. Немирович-Данченко, Т. Прокопович та інші. Євреї: П. Антокольський, Е. Багрицький, І. Еренбург, С. Кірсанов, О. Мандельштам, Я. Надсон, Б. Пастернак, Й. Уткін, Л. Шестов та інші. Татарської крові: І. Аксаков, Ф. Достоєвський, В. Загоскін, Р. Зотов, М. Карамзін, М. Огарьов, І. Тургенєв. Поляки: О. Грибоєдов (Грзібовскі), В. Сологуб, напівполяки: Д. Мережковський, М. Нєкрасов. Волохи: А. Кантемир, М. Херасков, шотландець М. Лермонтов, італійського походження Ф. Тютчев, напівтурок В. Жуковський і сотні інших, що їхні прізвища та життєписи надруковані в старих і нових московських енциклопедіях. Ці чужинці хоч і змосковщені мовно, проте психічно, духовно відірвані від джерела національної творчості — від московського народу — природно не мали сили творити перлини літератури, що ввійшли би до скарбниці світової культури. Це визнають і розумніші москвини. Наприклад, критик В. Бєлінський писав: «Світової, історичної ваги московська література ніколи не мала і мати не може. Якщо не було би О. Пушкіна, то в історії людської культури не постало б найменшої прогалини. А цього не можна сказати про Байрона чи Шіллера. Всілякі балачки про рівновартність московської літератури з європейською треба вважати за порожнє базікання або за маячню чванливості» [26]. Інший московський критик додає: «У своєму змісті московська література перевищила всі літератури своєю огидною безсоромністю та нахабством» [27].