Іліада, стр. 12

265] Двоє Еантів тим часом, проходячи всюди по вежах, 266] Духу бійцям додавали й відвагу будили ахеям. 267] Лагідним словом одних, а інших жорстким бадьорили, 268] Лиш помічали, що бою завзятого хтось уникає:

269] «Друзі! Чи хто видатніший з аргейських мужів, чи середній, 270] Чи навіть слабший від інших, – не всі-бо однакові люди 271] В битві бувають, – нині для кожного знайдеться діло! 272] Це ви знаєте добре й самі. Хай ніхто не посміє 273] До кораблів повертати назад, оцей заклик почувши! 274] Сміло рушайте вперед, один в однім підтримуйте мужність! 275] Хай допоможе вам Зевс-олімпієць, що блискавки мече, 276] Приступ ворожий відбить і троян в Іліон одігнати!»

277] Так гукали вони, спонукаючи битись ахеїв. 278] Наче зимового дня сніжини посиплються густо 279] В час заметілі, коли посилає нам Зевс велемудрий 280] Сніг той, щоб стріли своєї могутності людям явити. 281] Вітри приспавши, сніжить безнастанно, аж поки покриє 282] Гір верховини високі, і скель гостроверхе бескеття, 283] Луки на лотос багаті, і людські поля плодоносні, 284] І узбережжя устеле, і сивого моря затоки; 285] Хвиля лише, набігаючи, сніг поглинає, все інше 286] Білою вкрите габою, що Зевс хуртовинням навіє. 287] Так безнастанно й каміння з обох боків сипалось густо – 288] То на троян, а то від троян на загони ахейські 289] Градом летіло каміння, аж гуркіт лунав понад валом.

290] Та не змогли б ні трояни тоді, ні осяйливий Гектор 291] Брами у мурі зламать чи великі запори, аж поки 292] Не спрямував на аргеїв сина свого Сарпедона 293] Зевс велемудрий, як лева того на волів круторогих. 294] Виставив той уперед свій щит, звідусюди округлий, 295] Кутий із міді, карбований, – гарно скував його вмілий 296] Мідник, зсередини шкури волові приладивши щільно 297] Й дратвою їх золотою по мідному колу прошивши. 298] Щит той піднявши й списами двома потрясаючи грізно,

299] Кинувся так Сарпедон, наче лев, що, зростаючи в горах, 300] М'яса вже довго не їв, і безтрепетний дух його гонить 301] Вдертись до жирних овець через тин, загороджений щільно. 302] Навіть зустрівши мужів-пастухів, що отару овечу 303] З поміччю псів стережуть, озброєні добре списами, 304] Спроби, проте, не зробивши, іти від кошари не хоче, 305] Але, стрибнувши до неї, хапає вівцю або перший 306] Падає сам, уражений списом з правиці міцної. 307] Так же тоді спонукав богорівного дух Сарпедона 308] Рушити сміло на вал і крушити зубчать-бійниці. 309] Зразу ж тоді він Главка гукнув, Гіпполохову парость:

310] «Главку, чому над всіма нас в Лікійському краї шанують 311] Місцем на учтах, і м'ясом найкращим, і келихом повним 312] Люди усі, і на нас, немов на богів, споглядають? 313] Маємо й кращий землі ми наділ понад берегом Ксанту 314] Із виноградником гарним, і ниву, що родить пшеницю. 315] Тим-то нам першими треба стояти тепер у лікійських 316] Лавах і сміливо в розпал гарячого кидатись бою, 317] Щоб говорив про нас кожен з лікіян у кованих латах: 318] «Ні, не без слави у рідній країні лікійській керують 319] Наші державці; їдять недаремно овець вони жирних, 320] Вина медові п'ючи найсолодші, – зате ж бо й велика 321] Доблесть їх, – завжди-бо в перших лікійських рядах вони б'ються». 322] Любий, якби із цієї війни ми цілими вийшли, 323] Стали безсмертні навік і ніколи уже не старілись, 324] То не хотів би я й сам між передніми лавами битись, 325] Не посилав би й тебе я в бої, що мужів прославляють. 326] Та звідусіль незліченні уже обступили нас Кери 327] Смерті, – ані утекти, ні сховатись од них неможливо. 328] Отже, вперед! Чи ми комусь славу здобудем, чи нам він!»

329] Мовив так, і Главк не перечив йому й не протививсь. 330] Рушили прямо вони із лікійським загоном численним. 331] Жахом охоплений був Менестей тоді, син Петеоя, – 332] Прямо на нього до вежі ішли і несли вони лихо. 333] Він озирнувся по вежах ахейських навкруг, чи не видно 334] Близько вождів, щоб нещастя від друзів його відвернути. 335] Ось він Еантів побачив обох, у війні ненаситних, 336] З ними стояв іще й Тевкр, що тільки-но з свого намету 337] Вийшов. Але Менестея, хоч був недалеко, не чули – 338] Так гуркотіло навкруг, аж сягаючи неба самого, 339] Від брязкотіння великих щитів, конегривих шоломів 340] 1 Та від розбиваних брам, що замикані міцно стояли, – 341] їх зруйнувать намагались трояни, щоб далі пробитись. 342] Зразу ж Тоота-окличника шле він тоді до Еантів:

343] «Швидше біжи та Еанта поклич, богосвітлий Тооте,

344] А коли можна, обох, – отак воно буде найкраще, 345] Нас-бо чекає усіх велика біда незабаром: 346] Напосідають на нас лікійські вожді, що й раніше 347] Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли. 348] Тільки ж коли і там уже скрута в борні виникає, 349] Хай хоч один сюди прийде могутній Еант Теламоній 350] Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє».

351] Мовив він так. Не перечив, почувши це слово, окличник, 352] Кинувся бігти уздовж він стіни міднозбройних ахеїв, 353] Перед Бантами став і до них, поспішаючи, мовив:

354] «Вас, Еантів обох, вождів міднозбройних аргеїв, 355] Просить улюблений син Петеоя, годованця Зевса, 356] Стати на поміч, хоч трохи з ним скруту борні розділити 357] І, коли можна, удвох, – отак воно буде найкраще, 358] Там-бо чекає усіх велика біда незабаром: 359] Напосідають на них лікійські вожді, що й раніше 360] Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли. 361] Тільки ж коли тут уже скрута в борні виникає, 362] Хай хоч один туди прийде могутній Еант Теламоній 363] Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє».

364] Мовив він так. Не перечив великий Еант Теламоній, 365] Зразу ж до сина Ойлея він слово промовив крилате:

366] «Вдвох з Лікомедом могутнім, Еанте, ви тут залишайтесь 367] Дух кріпити данаям, щоб мужньо у битві тримались. 368] Я ж поспішаю туди й там стану негайно до бою. 369] Зразу ж вернуся назад, їм поміч належну подавши».

370] Мовив це слово й пішов великий Еант Теламоній, 371] Разом з Бантом подався і Тевкр, його брат одноотчий. 372] Тевкрові вслід Пандіон ніс вигнутий лук з тятивою. 373] От вони вежі дійшли Менестея, відважного духом, 374] Попід стіною йдучи, і воїв знайшли вони в скруті. 375] Наче той темний борвій, налетіли на вежу й бійниці 376] Дужі й хоробрі лікіян вожді і порадники війська. 377] Враз супротивні зіткнулися лави, аж все загуділо.

378] Перший Еант Теламоній друга убив Сарпедона, 379] Духом відважного мужа Епікла, його він ударив 380] Мармуру гострим уламком великим, що з краю за муром 381] Біля бійниці лежав на камінні. Його лиш обіруч 382] Ледве б утримати міг чоловік у квітучому віці 383] З люду сучасного. Той же підняв його високо й кинув 384] І розтрощив на Епіклі шолом з чотирма гребенями 385] Й череп йому роздробив. Той, наче плавець, що пірнає, 386] З вежі високої впав, і дух його кості покинув. 387] Тевкр же могутнього Главка, що паростю був Гіпполоха, 388] Руку оголену вгледівши, гострою вразив стрілою

389] З вежі стрімкої, як ліз той на неї, і вивів із битви. 390] Главк же стрибнув із стіни непомітно, щоб хто із ахеїв 391] Рани його не побачив і цим не почав вихвалятись. 392] Смуток обняв Сарпедона, коли він помітив, що з битви 393] Главк одійшов. Та він бойового не втратив завзяття. 394] І в Тесторіда Алкмаона списа свого устромивши, 395] Вихопив зразу його, і той, повалившись за списом, 396] Навзнак упав, аж озброєння мідне на нім забряжчало. 397] А Сарпедон, за бійницю рукою вхопившись міцною, 398] Шарпнув, і вся із зубцями вона обломилась, і зверху 399] Мур оголився, й відкрилась для ворога путь широченна.

400] Кинулись разом на нього Еант Теламоній із Тевкром. 401] Тевкр тоді в ремінь блискучий уцілив йому, що на грудях 402] Щит велетенський тримав. Та Зевс од своєї дитини 403] Смерть одвернув, – загинуть не дав йому перед човнами. 404] Скочив до нього Еант і в щит той ударив, та списом 405] Наскрізь його не пробив, лише наступ ворожий притримав. 406] Цей од бійниці подався на крок, але зовсім із битви 407] Не відступив, – іще сподівався він славу здобути 408] І, обернувшись назад, до лікіян гукав богорівних: