Роксоляна, стр. 71

[15]

Невольники Порти, яничари й сіпаги, солдатеска.

[16]

«Гріш на ячмінь» з доходів державних дібр.

[17]

Т. зв. «Гріш заслони», уділюваний султанським жінкам і одаліскам.

[18]

Слово двоякого значіння — «Гість, чужинка» і «Дуже шанована».

[19]

Рання зоря й утрення молитва.

[20]

T. зв. чорний камінь Авраама, після передання ужитий на фундамент наисвятішої святині мусульман серед арабської пустині.

[21]

Християнах.

[22]

Призначіння.

[23]

Авретбамір — жіноча торговиця, на котрій продавали невольниць.

[24]

Царгород, Византія, Константинополь, по-турецьки Iстамбул (або Стамбул), одно з найкращих міст на землі. Турки здобули його від сварливих византійців раненько, дня 29 мая, 1453 р. за Сулейманового предка Магомета II.

[25]

Каравелі — кораблі без чердаків.

[26]

Святий місяць посту мослемів, дев'ятий місяць в їх році.

[27]

Ага — генерал, або високий достойник на султанськім дворі. Генерали мали титул зовнішніх агів, високі достойники сераю — внутрішніх агія. З внутрішніх агів найвищі були: Капу-Ага (майстер церемоній і завідатель двора) та Кізляр-Ага (управитель гарему султана). Перший був білий євнух, другий начальник чорних євнухів.

[28]

Серай — комплекс султанських палат, взагалі резиденція султана.

[29]

Висока брама, звана Царською (в напрямі Гагіi Софії); на ній застромлювано голови страчених достойників і злочинців.

[30]

«Кімната Катів» — внутрі т. зв. Середньої Брами, біля Площі яничарів, з двома воротами. Там схоплювали везирів і пашів, що попали в неласку султана, в хвилі, коли перейшли перші ворота. Других уже відчинити не могли. Всередині їх замучувала на смерть німа сторожа.

[31]

Безпосередня кeровниця гарему, яка одержувала се місце тільки після довгої служби.

[32]

Поклик до молитви.

[33]

Брама щастя (гарем).

[34]

Радісна русинка.

[35]

Учені в державних і церковних науках, котрі у мусульман були в тих часах нерозлучні (В Західній Європі за Відродження, котре в дійсності було скептичне и навіть атеїстичне, розбило вже було ту лучність і доводило до крайнього зіпсуття суспільності). Улеми могли не бути священиками, але часто священики бували улемами.

[36]

Хатун — пані.

[37]

Учений (улем), що по скінченню 10 наук вчився ще найменше 7 літ.

[38]

Iмами — духовні, що завідували мечетами (святинями мусульман), виконували треби й читали спільні молитви. Вони мусіли мати богословську освіту і затвердження влади. Відзнаки їх в одіжі: білий турбан і білі рукави.

[39]

Хатіби — духовні, що мали обов'язок проводити (целебрувати) богослужения у п'ятниці, читати молитви й виголошувати перед тим мови («хутба» або «хатба»). Хатіби мали обов'язок «хутби» не тільки в п'ятниці, але і в інші свята.

[40]

Кухня для убогих.

[41]

Лічниця.

[42]

Купелевий дім.

[43]

Школи для хлопців.

[44]

Бібліотека.

[45]

Дім для божевільних.

[46]

Блющ.

[47]

Грузія.

[48]

Се оповідання, як і дальше, взято з прегарних легенд святоафонських.

[49]

1147р.

[50]

Європи. На Афоні відпочивал Олександр Великий, найбільший завойовник старинного світу, котрий на схід сонця дійшов побідно дальше, ніж Сулейман Великий, бо аж до Iндій.

[51]

«Весільний дар для знайди з Чорного Шляху». — «Калим» був дар, який наречений складав батькам дівчини. «Калим» у монгольських народів був влас гиво ціною купна дівчини. В давніх часах виносив найменше 27 кобил або 2 кобили і 5 верблюдів. У пізніших часах заступали се дорогоцінні річі, відповідно до стану і майна нареченого, та помалу ставали не то віном, не то приданим дівчини.

[52]

Селямлік — прийомні кімнати султана.

[53]

Авентичне.

[54]

Формула, якою приймається магометанську віру.

[55]

Тими словами Коран постійно означає невольниць.

[56]

Розділ.

[57]

Автентичне. Та жінка Сулеймана не носила заслони і навіть давалася портретувати чужим малярам.

[58]

Замкнені ніші в мусульманських святинях, де привагні люде складали золото і клейноди на переховання (так звані аменети). Навіть найбільші деспоти не важилися конфіскувати і их у святинях зложених дорогоцінностей.

[59]

Нессараг — християн

[60]

Стара турецька вага: 400 діргем ішло тоді на одну окку, котра рівнялася теперішнім 1284 кг. Одначе, іi ваги були при ріжних предметах ріжні, хоч назви мали ті самі. 100 окка — 1 кантар. Дві останні турецькі назви уживані ще досі в галицьких місточках ремісниками, хоч в інакшім значінню.