| Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране «Бути з тобою. Бути тобі — і вм... | 1 |
| Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране | 1 |
| «Бути з тобою. Бути тобі — і вмерти…» | 1 |
| «Осмислюю тебе на приступці трамваю…» | 1 |
| «Відсутні береги у кровотеч…» | 1 |
| «Безслідна і невидима, як вовк…» | 1 |
| «Дидактика смерті. Ти тяжчий мені від брата…» | 1 |
| «Тут немає могил. Тут самі ятері в порожнечі…» | 1 |
| «Мені з передсвіту дано і наречено див…» | 1 |
| «У землю увійди — і так собі заплач…» | 1 |
| «У темряві прокинусь — адже спала…» | 1 |
| «Сіна стіжок в оправі стерні і моху…» | 1 |
| «Заспіткаю тебе не при камені — на траві…» | 1 |
| «Я здивована сном, не упізнаним тут сьогодні…» | 2 |
| «Я твоє місце сили. Мандруй без мене…» | 2 |
| «Чи спитаєш мене про мої імена…» | 2 |
| «Тільки смерть не розлучить нас…» | 2 |
| «У Божий голод намолю зерна…» | 2 |
| «Я сумна по вечері. Нанизано дрібно дахи…» | 2 |
| «Не відгадуй мене. Нас єднає єдине мовчання…» | 2 |
| «Травнева епістола болю — мені від птаха…» | 2 |
| «У цих закапелках — ще з літа — цькування і гони…» | 2 |
| «Згасають дерева твої голосами чужими…» | 2 |
| «Марку Аврелію, у дзеркала Дунаю…» | 2 |
| «Наші міста — під високими травами…» | 2 |
| «Будь собою, поки…» | 3 |
| «Вишиватиму шовком шрами твоїх знамен…» | 3 |
| «Ти прозорий, як я. Ти щоразу приходиш сюди…» | 3 |
| «Зненацька знерухомлені ліси…» | 3 |
| «Віруй, що світ цей білий — стрімкий, як вежа…» | 3 |
| «Я сьома сама. Наді мною — світила світів…» | 3 |
| «Скорочую вічність між нами на тричі по три…» | 3 |
| «За стільки років — тільки два листи…» | 3 |
| «Відчитаю світи із долонь пташенятам і птицям…» | 3 |
| «Хай Бог мені простить мій мармуровий кашель…» | 4 |
| «Кохаю тебе — обережно, тривожно, натужно…» | 4 |
| «Анатомія втечі у жили чи травня, чи літа…» | 4 |
| «Смирення хаос, почуттів гармидер…» | 4 |
| «Вивищую тебе, вивіщую, як вмію…» | 4 |
| «Мене не впізнаєш, як тих, що приходять уперше…» | 4 |
| «Зіграємо в партію долі, де чорне і біле…» | 4 |
| «Наглядати, збиваючи з квітів пилок…» | 4 |
| «Отже, звідки ітиму в прозорі поля неповернень?..» | 4 |
| «Я тобі прикипіла. Я мала б тобі відтекти…» | 5 |
| «Епопея граніту. Стрункі обеліски серцям…» | 5 |
| «Нащадок на щодень, на те вона й пітьма…» | 5 |
| «Ти мовби приходиш в алею, що ніби без меж…» | 5 |
| «Я надто жінка. Знаєш, я така…» | 5 |
| «Ця карафка — як доля, однак — недолито вина…» | 5 |
| «Пишу я грішно. Як мені втекти…» | 5 |
| «Шукаю дім. Ключа при нім печать…» | 5 |
| «На столі залишаю щоразу папір і папір…» | 5 |
| «Зламався світ об серце: не люби…» | 6 |
| «Я смертниця міста, в якому бракує тебе…» | 6 |
| «Сухі монастирі порожніх гнізд…» | 6 |
| «Ніхто не вічний, тож ніхто не з нами…» | 6 |
| «Прийшов, побачив, переміг, знесилів…» | 6 |
| «Яструбине вино, яструбине крило для Марії…» | 6 |
| «Заподію випите вино…» | 6 |
| «Зітни мене стеблом — і кинь на брук…» | 6 |
| «Історія вбивць — як остання межа неприбулих…» | 6 |
| «Не смертні ми. Кому потрібна смерть…» | 6 |
| «Брестиму за вітром в його володіння казкові…» | 7 |
| «Землисті звуки чорні і гіркі…» | 7 |
| «З мого дому виходимо двоє — не смерть і не я…» | 7 |
| «Ти не прийшов, і камінь не проріс…» | 7 |
| «Ти все ще здатний чути острови…» | 7 |
| «Люблю тебе. Це віра. Це спосіб жити…» | 7 |
| «Я ні про що не згадую. Я є…» | 7 |
| «О пане муки, що мене карає…» | 7 |
| «Торкають зір полотна забуття…» | 7 |
| «Так легко йти самому попри дощ…» | 7 |
| «Життя, як мито, сплачено до решти…» | 7 |
| «Над коренем води — несущого томи…» | 7 |
| «Благодатний серпню, благо дай!..» | 8 |
| «Світанок обпікає, усенощна…» | 8 |
| «Є чорна прірва — леза крутизна…» | 8 |
| «Тут відлунює страх, тут зимівлі тривають вічність…» | 8 |
| «Чи зміг би мене врятувати від доброї вісті…» | 8 |
| «Не той, хто Бог, а той, хто пересмішник…» | 8 |
| «Одягну сукню чорну, мов до страти…» | 8 |
| «Розкажеш мені наш чорнильний пісок…» | 8 |
| «Месія шукав посланців. Місце зустрічі втрачено…» | 8 |
| «Ти забудеш слова. Але ти не забудеш молитви…» | 8 |
| «Любити тебе — неначе іти по цвяхах…» | 8 |
| «Це всього лише світ. Полічити б його по двоє…» | 9 |
| «Традиція усмішок. Етика блудних сердець…» | 9 |
| «Нам важко так не вірити, а знати…» | 9 |
| «Жалобна пісня ангелів. Слова…» | 9 |
| «Піт ритуалів. Простір як розсадник…» | 9 |
| «Не маєш мови. Ніч тебе знесилить…» | 9 |
| «Запротореність ангела в світ — і минання зерна…» | 9 |
| «Я з ковчегу, де Ной заблукав…» | 9 |
| «Всього лиш квіти, і всього лиш з тих…» | 9 |
| «Чорний вік одноденки: прийняти, пройти…» | 9 |
| «Чи той Коран — так само як кора?..» | 9 |
| «Перечекай мене, перестарцюй…» | 10 |
| «Обітниця мовчання шарудка…» | 10 |
| «Стою при вході — як ввійти у душу?..» | 10 |
| «Така ця дивна мука — ностальгія…» | 10 |
| «З того боку осоння — єдине тривання в сонцях…» | 10 |
| «По обідні, мов по обіді…» | 10 |
| «Ось Долороса. Десь молоко розлито…» | 10 |
| «Грядуть слова пророцтв і молитов…» | 10 |
| «Чуже буття — з війною і в війні!..» | 10 |
| «Аж знемагають дзвони. Ми відходим…» | 10 |
| «Час вигнання почавсь…» | 10 |
| «Гріхи повернень — сплачені — збагнути…» | 11 |
| «Дно клепсидри — дзеркалом потопу…» | 11 |
| «Я ризикую знов не мати ран…» | 11 |
| «Я — мов камінь, закопаний в землю промерзлу…» | 11 |
| «Для цієї любові без правил немає бійців…» | 11 |
| «Не сурми мені з сурем. Не вийду тебе зустрічати…» | 11 |
| «Роздвоєння моє, як мідь. Не їдь…» | 11 |
| «До сволоків причеплені вінки…» | 11 |
| «Він умирав її. А я тебе чекаю…» | 11 |
| «В садах Гесперид ніде й яблуку впасти від тиші…» | 11 |
| «Я заночую тут. Хай буде мідь…» | 11 |
| «Сирени плачуть, стогне Одіссей…» | 12 |
| «Шлях мій до тебе є довшим, ніж…» | 12 |
| «Видовищ! Крові!..» | 12 |
| «Ахіллес — ім'я як вирок…» | 12 |
| «Я кентавр із епохи кентаврів. Чи чуєш литаври?..» | 12 |
| «Мовчатиму, бо в цьому світі хто ми…» | 12 |
| «Нетривкість знань, подібності химер…» | 12 |
| «Оселі — як зерна посіяних вітром трав…» | 12 |
| «Пилюка із довгого шляху на тілі — мов грим…» | 12 |
| «Ми польовані. Ми намальовані в полі охрою…» | 12 |
| «Ти мій дощ, ти коханець рослин…» | 12 |
| «У світі моєму лиш ти не належиш мені…» | 13 |
| «Мов коханець ріки, ти увечері пахнеш бузком…» | 13 |
| «За медами — полин, як плесо, і бджоли мови…» | 13 |
| «Тряско возик везе. Мерехтять Купідонові щоки…» | 13 |
| «Я хочу, аби ти в пітьмі мовчав…» | 13 |
| «У тебе губи свіжі, як черешні…» | 13 |
| «Стояло удвох притамоване вранішнє світло…» | 13 |
| «Пронеси мене в дім свій найменший…» | 13 |
| «Тривимірний простір обіймів — і жінка-клепсидра…» | 13 |
| «Дотик перкалевий. Місто торкає свідка…» | 13 |
| «Ти мовчиш. Чорний віск. Ніч тече попід віями нам…» | 14 |
| «Закипаю, туга, як глибока криниця…» | 14 |
| «Гортай мою сукню, як книгу: пелюстки і квіти…» | 14 |
| «Ластівки збираються в дорогу…» | 14 |
| «Не я не тобі не сьогодні мовчу…» | 14 |
| «Та любов, як тарпан. Тільки іскрами креше душа…» | 14 |
| «Торкнусь тебе губами, наче кінь…» | 14 |
| «Три слова, три біди на три води…» | 14 |
| «Закінчу століття — і знову століття почну…» | 14 |
| «Я посміла тебе оспівати в своїй високості…» | 14 |
| «Не зможу тебе захистити, бо що таке смерть?..» | 14 |
| «Ти мій сам з-поза себе, і втіха моя, і вода…» | 15 |
| «Вишиваю хрестом узір…» | 15 |
| «Незглибимість русел, щоб тонути…» | 15 |
| «Я люблю твої руки, вони мов живі імена…» | 15 |
| «Своїм триванням бережеш знамення…» | 15 |
| «Подаруй мені ніч, наче замок: бійниці і круки…» | 15 |
| «Жорстокість неминучого, немов…» | 15 |
| «Запанували чорні кольори…» | 15 |
| «Я полюю на ранок, коли ж він нарешті настане…» | 15 |
| «Твої очі змінюють колір, як ніч над морем…» | 15 |
| «Лякаюся світла, бо світло сьогодні скляне…» | 15 |
| «Я сомнамбула. Місяць — провалля, підсвічене знизу…» | 16 |
| «Гіацинт попід місяцем — герцог величний…» | 16 |
| «Люблю тебе, людино із безодні…» | 16 |
| «Оголений пейзаж. Парфумів синій запах…» | 16 |
| «Акварель дощової погоди: зелене і синє…» | 16 |
| «Валізу ставлю до підніжжя дому…» | 16 |
| «Долала світ — немов холодну воду…» | 16 |
| «Ти мій поет, а я твоя утома…» | 16 |
| «Я поволі чекаю на тебе, занадто поволі…» | 16 |
| «Є синоптики смерті, синоптики граней води…» | 16 |
| «Мокро тане асфальт, націлований листям осіннім…» | 17 |
| «Час на інше каміння. Збиратиму крихти крику…» | 17 |
| «Надщерблені сходи… Так важко спускатися вниз…» | 17 |
| «Трелі шурхоту листя…» | 17 |
| «Ця спека — лабіринт, в якому легко…» | 17 |
| «Це дощ — чи жінка, сплетена з печалі…» | 17 |
| «Я жінка неминуча, бо не ми…» | 17 |
| «Краєвид розглядатиму, як вселенське живе Ніщо…» | 17 |
| «Усе від кленів — перша прохолода…» | 17 |
| «У срібному небі — стинання птахів…» | 17 |
| «Заледве чи хтось пригадає повернення хмар…» | 17 |
| «Прийде зима снігів, слідів і сажі…» | 18 |
| «Мандрівка додому. Повернення в блудне тепло…» | 18 |
| «Так просто, так коротко глухо зачинено двері…» | 18 |
| «Цей сон ішов не так, як ходять сни…» | 18 |
| «Я хочу збрехати: ніколи тебе не любила…» | 18 |
| «Є закони тривання між вод. Головне — не втонути…» | 18 |
| «Люблю тебе. Може, це справді така любов?..» | 18 |
| «А море у дуплах, неначе у мушлях зелених…» | 18 |
| «Скаменіють птахи — і почнуть сумувати за цвітом…» | 18 |
| «Залишу батьківщини вічний Рим…» | 18 |
| «Я свідок розпаду підвалин. Це зеніт…» | 18 |
| «При непрозорих вікнах пірамід…» | 19 |
| «Антидія літургій — чи передоплата води?..» | 19 |
| «Ми відходимо в жовте…» | 19 |
| «Солодкий сік, не спитий з вуст, а стятий…» | 19 |
| «Скажи бажання — хай тобі наврочу…» | 19 |
| «Ізлукавлю з тобою. Вернуся додому вночі…» | 19 |
| «Ошелешеність кігтів, зав'язлих у тілі живому…» | 19 |
| «Усе одно з тобою ми — усе…» | 19 |
| «Я жінка твоя. Навіть Книга мене замовчує…» | 19 |
| «Самотність і печаль — недосказанно…» | 19 |
| «Гостра пам'ять лягає кістьми…» | 20 |
| «Смуга прибережної роси…» | 20 |
| «Скидаю місяць на вовчу стежку…» | 20 |
| «Відпочинок назовсім. Горбаті осінні вовки…» | 20 |
| «Я вертаюсь надвечір у світ, де відстояні хащі…» | 20 |
| «Не осягну тебе і не відкрию…» | 20 |
| «Лиш деревом встелене ложе. Засну з-поза саду…» | 20 |
| «Сон — болото нічне, трясовиння засмоктує душу…» | 20 |
| «Я в ній кажан, в цій ночі двійників…» | 20 |
| «Витаю над безоднею, сповита…» | 21 |
| «Полювання за власним криком…» | 21 |
| «Мене лиш чутно. Кольору нема…» | 21 |
| «Ніхто не повірить, якщо я тебе збережу…» | 21 |
| «Я не про те. Ми тільки листя…» | 21 |
| «Обителе моя, несправжня і химерна…» | 21 |
| «Любові домоткане полотно…» | 21 |
| «Я сонях сну. Тонке моє стебло…» | 21 |
| «Стиглі краплі дощу — або, може, уже переспілі…» | 21 |
| «Не вір мені, що я несамовита…» | 21 |
| «Мовчу — заради тебе. Ти апостол…» | 21 |
| «Тільки слід за останнім конем…» | 22 |
| «Птиці із крильми, зробленими з фольги…» | 22 |
| «Прийдемо — сумні. Залишимось тут — терплячі…» | 22 |
| «Ледве щастя моє ледве дихає ледве живе…» | 22 |
| «Витривалість в дорозі — і невитривалість у вірі…» | 22 |
| «Я йду за вітром. Він мене несе…» | 22 |
| «Почни мене спочатку, ніби книгу…» | 22 |
| «Вода тече, як перше, бо вода…» | 22 |
| «Якби мовчав, ти був би вартовим…» | 22 |
| «Вогонь чорніє. Хочеться вмирати…» | 22 |
| «Спорожнію — як жінка, як квітка тобі облечу…» | 23 |
| «Стежка світла сходжена птахами…» | 23 |
| «Ми нетутешні люди. Нас — нема…» | 23 |
| «Надто легко вертати і важко іти…» | 23 |
| «Ти мій, як покличеш, і шати — до ніг…» | 23 |
| «Тонко різано мармур, а надто його пелюстки…» | 23 |
| «Складало крила дерево у сніг…» | 23 |
| «Банкрутство осені, і золото — ніщо…» | 23 |
| «Кора сосни ховає запах хвої…» | 23 |
| «Призначення знаків — мовчати, бо речі і суті…» | 23 |
| «Вервицю нам мовлено з дна…» | 23 |
| «Незримий, як зозулина провина…» | 23 |
| «Очі воском печуть свічі…» | 23 |
| «Душа, упокоєна снігом, чекає Різдва…» | 24 |
| «Ген далеко ввімкнулась зірка…» | 24 |
| «Чи зрозумієш, чи приймеш покору…» | 24 |
| «Я хочу зіщулитись, втілившись в дику траву…» | 24 |
| «Дві статуї навік закаменілі…» | 24 |
| «Ім'я троянди — злаком а чи злитком?..» | 24 |
| «Чи то букви мені чужі, чи хвилини мені діряві…» | 24 |
| «Можливо, це спротив. Суха скрупульозна жага…» | 24 |
| «Люби мене, не дай мені піти!..» | 24 |
| «Душа душею, а життя життям…» | 24 |
| «Дитя у лоні зойкне — і замовкне…» | 24 |
| «Кипітимуть русла. Застигне на стеблах роса…» | 24 |
| «Вже клени в вітер впряжені, як коні…» | 25 |
| «Сила і мякість живої води…» | 25 |
| «Моє знання — важке і незбагненне…» | 25 |
| «Є нагота коня у літній зливі…» | 25 |
| «Я можу забути в котромусь з своїх перетворень…» | 25 |
| «Ти йдеш, як дощ, ти зважуєш слова…» | 25 |
| «Ця любов — неначе упівсерця…» | 25 |
| «Це місяць трутизни зелених врун…» | 25 |
| «Вже майже вечір. Що тобі до мене?..» | 25 |
| «Скупа надія, наче липи запах…» | 25 |
| «Ми стрілися ще до передчування…» | 25 |
| «Сонце знову болить. Я запитую, ким воно стало…» | 25 |
| «І все-таки ми будемо на «ти»…» | 25 |
| «Жити довго — а потім почати…» | 26 |
| «Не знаю, хто винен у звершенні Божого літа…» | 26 |
| «У цьому промінні, у цьому його безгомінні…» | 26 |
| «Стоїмо у саду. Золоте нетутешнє…» | 26 |
| «Люби мене. Я буду мовчазною…» | 26 |
| «Твоя доступність вища, ніж слова…» | 26 |
| «Якщо ти є, чому тебе немає?..» | 26 |
| «Не прагну достукатись, віриш? Лиш прагну ввійти…» | 26 |
| «Гортаю трель сліпого солов'я…» | 26 |
| «В нас насправді нічого нема, крім початку кінця…» | 26 |
| «Блукатиму садами обома…» | 26 |
| «Чверть на першу. Полудень уповні…» | 26 |
| «Є тривога дерев — і ніякого сенсу в печалі…» | 27 |
| «Безпеки не існує. Ризик — міра…» | 27 |
| «Це ремство природи, бунт пасіки і бджоли…» | 27 |
| «Їм яблука, і ще вони гіркаві…» | 27 |
| «Не содом, а сад посеред лісу…» | 27 |
| «Всю безжальність мою…» | 27 |
| «Це не любов. Це втрата суєти…» | 27 |
| «Мурую сад, де безліч птиць і духів…» | 27 |
| «Навіки нерухомі, слід у слід…» | 27 |
| «Спіткає тварину, яка залишилась без дому…» | 27 |
| «І рай, і яр, а яром — вододіл…» | 28 |
| «Я ще — мов глина Божа, ще м'яка…» | 28 |
| «Ми надто злі і надто нетерплячі…» | 28 |
| «Заки сонце не встане, збиратиму роси отруйні…» | 28 |
| «Заповзає вуж в своє обійстя…» | 28 |
| «Несите світання вихоплює сонце зі сходу…» | 28 |
| «Нагою прийшла я у світ і нагою піду…» | 28 |
| «Наш страх, немов химерний шовкопряд…» | 28 |
| «Я люблю тебе з мукою світла, що ріже повіки…» | 28 |
| «А мох у фортечних садах був колючим…» | 28 |
| «Чистота замовкання заклякне і стане камінням…» | 28 |
| «Скільки збіжжя піде за водою, і скільки млинів…» | 29 |
| «Не віддай мені світу, тамуй мене з болю, бо біль…» | 29 |
| «В полях, вздовж яких не ходила, не плакала, не…» | 29 |
| «Цю хвилю розтято на тіло, півтінь і півтон…» | 29 |
| «Час обмежено пам'яттю…» | 29 |
| «Зробись для мене каменем, підемо…» | 29 |
| «Я у тобі беззахисна, як сон…» | 29 |
| «Днесь зникоме сумління, і капає з ранки вода…» | 29 |
| «Недочитана чарка, посолена жмінкою глини…» | 29 |
| «Зливатиму з рук потойбічне тривання нарозтіж…» | 30 |
| «Час збирати каміння збігається з часом вмирати…» | 30 |
| «Відпокутую очі важкою, як камінь, сльотою…» | 30 |
| «Вода, ніби кашель, густішає в холоди…» | 30 |
| «Судинами, судними днями і просто годинами…» | 30 |
| «Я брела навмання. Десь на кручі мигдаль розцвів…» | 30 |
| «Забудь мені вмерти. Звістуй переродження сну…» | 30 |
| «Умираючи, схочу для себе прозорої тиші…» | 30 |
| «Не добро і не зло. Тільки світла тривкі похідні…» | 30 |
| «Звільни мою душу від каменя мого плачу…» | 30 |
| «Моя молитва, мов коса до пояса…» | 31 |
| «Закаменію. Це не любов — цемент…» | 31 |
| «Успадкованих сенсів тілесності, Господи, збав!..» | 31 |
| «Відпозичу борги і наріжу в заплавах тіней…» | 31 |
| «Як впізнати тебе серед каменів цих…» | 31 |
| «Занадто вечір в скронях стугонить…» | 31 |
| «Йдучи за сонцем і супроти зір…» | 31 |
| «Ріки течуть роками, в водах умивши руки…» | 31 |
| «Смерть настає. Земля стає важкою…» | 31 |
| «Всього лише цвинтар. Вологі цвинтарні лави…» | 31 |
| «Ген криниця стара. На цямринні, від моху глухому…» | 31 |
| «Нахились над водою — не пити, а так, задля тиші…» | 31 |
| «Не май мене. Не мучся наді мною…» | 32 |
| «Скільки золотої безнадії…» | 32 |
| «Ти жадав гіркоти, що, мов дим, найсолодша удома…» | 32 |
| «В узголів'ї кінця не шкодую, що ночі несталі…» | 32 |
| «Ти не любиш мене, ти мене не полюбиш удруге…» | 32 |
| «Постарію на тиждень. Сутінь зрадять…» | 32 |
| «Звикаючи до меншого, втрачаю…» | 32 |
| «З чого виймається серце? Зотліле — із тіла…» | 32 |
| «Львів — стоколісний ліс. А ти — прозорий звір…» | 32 |
| «Прийму тебе, врятую, збережу…» | 32 |
| «Усе закінчиться. Шербет від чекання зітліє…» | 33 |
| «Периметром неба — холодні свинцеві дахи…» | 33 |
| «Лікуєшся способом жити, аж серце пече…» | 33 |
| «Ти снишся і снишся. Приходиш до мене усує…» | 33 |
| «Не любити — не бути, бо сказано: не убий…» | 33 |
| «Після смерті важчає утричі…» | 33 |
| «Не знаю, як нас звати, як нас звати…» | 33 |
| «Мій вірш — двосічний, гострий, спраглий крові…» | 33 |
| «Валькирії в альковах, звуки снів…» | 33 |
| «Ця майже пристрасть не зашкодить тиші…» | 33 |
| «Є речі. Їх назви. І ще раз їх назви. І ще…» | 33 |
| «Щось розділяє нас. Невже любов?..» | 33 |
| «Я майже божевільна, як зело…» | 34 |
| «Я виголошу біль. Я вихолощу втому…» | 34 |
| «Я мовчала цей рік. Дуже довго зросталася рана…» | 34 |
| «Знаю сенс безпорадності. Часом не хочу могти…» | 34 |
| «Кричатиму, як риба над водою…» | 34 |
| «Слова мої, всі кілька тисяч віршів…» | 34 |
| «Рана заснула і спить…» | 34 |
| «Мій Господи, навчи мене піти!..» | 34 |
| «Ми вже з тобою, рідний, в такій дорозі…» | 34 |
| «Я люблю тебе. Я тебе відпускатиму тричі…» | 34 |
| «Ми будемо щасливі, ніби смерть…» | 34 |
| «Ти, ще був мені ти. Ти, що був мені, був мені ти…» | 34 |
| «Прокладаючи шлях земний…» | 35 |
| «Люблю тебе тут. Такого, як є. Такого…» | 35 |
| Про авторку | 35 |
У цій книжці вибраного вірші Маріанни Кіяновської об\'єднані одним внутрішнім сюжетом — епічним, міфологічним — любові як способу світотворення. Попри те, що «ДО ЕР» писалася впродовж майже 20 років, понад півсотні поезій, написані в останні роки, публікуються вперше.